Глава 15. Від таких чоловіків не відмовляються. 4.

Навідались Віталик з Ромкою.

- Як тут наша принцеса?

- Хлопці, заберіть мене звідси!

- Раніш треба було думати, Даринко, - сумно посміхнувся Віталик. – Я тобі не раз пропонував зустрічатися. Але ж тобі лорда треба було…

- Вже не треба!

- Ой, дівчата, і все вам не так. Чого комизишся? Ти свій вибір зробила і він, визнаю, правильний. Олександр гідний такої кралі, як ти. І ти повинна оцінити його, як він того заслуговує. Від таких чоловіків не відмовляються.

А мені все сильніше хотілося скинути дорогу сукню і майнути десь далеко-далеко, щоб ніхто не знайшов.

Зайшов і тато, як же без нього? Я ж татусева донька, гляжена, улюблена, і взагалі – єдина. Тато на все піде заради мого щастя.

- Готова, моя сливко? Скоро передам тебе з рук у руки чоловікові – і вже не я, а він буде дбати про тебе, дитинко.

- Таточку, рідний! Я передумала! Я не піду за лорда! Допоможи мені, прошу!

- Ох, сливко… Що вигадала? Підеш, ще й як підеш. Бо з ним на тебе чекає багате й щасливе майбутнє. Будеш справжньою леді! Ми пишаємося тобою, сливко…

- Я хочу припинити це… Я не піду за Олександра!..

- Він передбачав, що перед весіллям ти можеш крутнути хвостом, розумний терплячий чоловік. Повір, це просто страх перед змінами у житті, перед переїздом до іншої країни. Це мине…

- Я не кохаю його!

- І це мине, сливко. Від таких чоловіків не відмовляються.

Батько попрямував до виходу і я почула, як клацнув замок на дверях.

- Ти зачинив мене, тату?! – кинулась я слідом, стукаючи кулаками. – Як дикого звіра?! У клітці?! Та що з тобою?!

- Це щоб ти не наробила дурниць, сливко. Потім сама подякуєш…

У розпачі я плюхнулась у крісло. Палець, на якому красувалося коштовне кільце, горів. А все тіло чесалося, вимагаючи скинути весільну сукню к усім чортам.

Я завжди ставилась негативно до героїнь фільмів, які втікали перед самим весіллям. Як же так? Люди готувалися, витратили чималі гроші, гості з’їхались звідусіль, наречений вже смакує шлюбну ніч, а тут така лажа. Куди ти раніше дивилась, дурепо? Про що раніше думала?

Але зараз я сама була готова зірватися хоч на край світу, аби подалі від клятого лорда, хоч він і не вчинив нічого поганого… Та тепер навіть втекти неможливо, бо тато, рідний таточко зачинив мене  у власній кімнаті!

Здається, я починаю божеволіти. Усіх навколо зачарував Олександр, всі прислухаються до його слів, ходять навколо на пальчиках і виконують усе, на що лишень натякне. І тільки я бажаю опинитись подалі від нього.

Невже це через сни? Сни, що продовжують снитись майже щоночі після повернення з Карпат? Сни, де я відчуваю себе героїнею якогось історичного фільму. Але вони так сповнені реалізму… І такі чіткі, логічні, послідовні… Мабуть, я таки божеволію, бо відчуваю роздвоєння особистості. У тих дивних снах я – Одарка, Дара, відьма. І моя доля надто сумна… І той тваринний страх, що Дара відчуває у снах, передається в реальність. Тільки відьма боїться Прокуду, а я… я боюсь свого нареченого.

Паніка раптом затопила мене з головою, і я почала несамовито стягати з пальця кільце з діамантом, бо здалося, що воно так давить мене, аж ніяк  дихати. Тільки воно, кляте, ніяк не хотіло зніматись…