Глава 14 Нікуди не подітись з підводного човна.

На порозі я раптом зіштовхнулася з незнайомим чоловіком, який якраз намагався зайти до ресторану. Мало не впала, зойкнула, захиталася. Мене підхопила міцна чоловіча рука.

- Тихо-тихо!

У світлі ліхтарів, що висіли над входом, я побачила високого вродливого незнайомця. Я хоча б в обличчя знаю відвідувачів цього ресторану, бо ми з друзями частенько тут зависаємо. Та впевнена, що цього красунчика бачу вперше. Не надто молодий, десь років 35-40, але виглядає на всі сто. У сенсі – справжнім джентльменом. Худорлявий, з виразними вилицями, вольовим підборіддям, глибокими темними очима і дводенною щетиною на обличчі незнайомець ніби зійшов з обкладинки модного журналу чи прямо з голубого екрану. Бездоганний. Довгі руки і ноги робили його фігуру на диво елегантною. А ще він був одягнений у дорогий одяг, наче готувався до світської вечірки із президентом. Чорний костюм, біла сорочка, картата краватка, черевики зі шкіри крокодила, здається. І, якщо то його автівка (кинула я погляд на дорогу, де стояв припаркований золотавий Bugatti Centodieci.), то навіть зрозуміти не можу, як ластівка такого польоту залетіла у наші краї. Я й сама не з бідної родини, та поруч з незнайомцем відчула себе Попелюшкою до візиту хрещеної-феї.

- Е-е! Пробачте!.. Я не навмисне!.. – пролопотіла, немов школярка, що налетіла на директора школи.

- Що ви? Це я винен! – голос ходячого тестостерону лише доповнив образ.

Краще б він був неприємним, каркаючим чи писклявим. Не можна ж бути таким ідеальним!

- То я не дивилась, куди йду!

- Чарівнице, ніколи не слід брати вину на себе. Запам’ятайте це раз і назавжди! Винен завжди чоловік. І навіть, якщо невинен, то має попрохати у жінки пробачення.

- О!

Тактовність незнайомця розтопила серце. Мало того, що такий гарний, а ще й вихований, розуміючий, відповідальний. Ні, таких чоловіків не буває.

Погляд ненавмисне ковзнув по руці, на якій я не побачила обручки.

Та ще й холостий? Фантастика! Напевно, вибрати не може з гурту принцес, акторок, дочок нафтяних магнатів та мафіозі.   Мені з ними не по дорозі.

- То я піду? – запитала обережно.

- Якщо я відпущу чарівницю, що залетіла мені прямо у серце, то ніколи не зможу пробачити собі, - хитнув головою чоловік.

І я зрозуміла, що нікуди мені не подітися з підводного човна.