Глава 13. Доля світу. 4.

- У пошуках відьми? – перепитав я.

Слова чоловіка все сильніше перепліталися з моїми снами.

- Йому потрібна відьма, справжня, що несе у собі по крові давні сили Мокоші. Йому необхідна ця сила, без неї Прокуда побоїться розпочати війну за світ.

- Та які в наш час відьми?.. – голос мій зірвався.

- Ще й які, - посміхнувся Кудеяр. – Просто вони можуть і не знати, про свою породу, про свої сили та можливості. Живуть звичайним життям пересічної людини. Їхні сили можуть ніколи не прокинутись. Але Прокуда відчуває первозданну міць і знає, як позбавити відьму душі людської і примусити служити собі.

Я здригнувся.

- У мене теж є відьма, - посміхнувся криво чародій. – Правда, вона надто стара і помирає. Але вона може допомогти юній відьмі пробудити свою сутність, а коли передасть ще й власну силу, то стане та відьма настільки могутньою, що зможе допомогти нам упокоїти Прокуду назавжди.

- «Нам» - це кому?

- Мені і моєму війську. Точніше, загону. Зараз вже не назбирується спадкоємців Даждьбога, що несуть його силу, на ціле військо. І все ж мені вдалось зібрати загін. Багато прізвищ ти чув, якщо дізнавався про характерників. Це нащадки Байди-Вишневецького, Івана Підкови, Самійла Кішки. Це Сагайдачні, Наливайки, Нечаї, Сірки… Та чимало… Усі українці – діти Даждьбога, але не в усіх проявляється сила його крові. В тебе проявилась. Яскрава, самобутня, жива. Можеш не перечити, та я відчуваю, що ти вже кілька разів обертався на вовка. Але усіх своїх сил ти не знаєш і сам не можеш до них долучитись. Щось може прокинутись в екстремальній ситуації, а може й не прокинутись. Тобі потрібен вчитель…

- Нічого мені не треба!

- Нам потрібен ти, Григорію! Найстаріша відьма, про яку я вже казав, передбачила, що саме нащадок Івана Сірка приведе до неї юну відьму, яка ще не знає своєї суті. Тоді Ясновида збудить її силу і передасть їй свою. Лише тоді стара зможе померти, до того часу буде корчитись у муках.

- Нащо це юній відьмі? Нехай живе собі звичайним життям…

- Прокуда однаково дістанеться до неї! – гримнув Кудеяр. – Дістанеться, позбавить душі і волі, примусить собі служити! А отримавши силу вона отримає шанс. Шанс на боротьбу. Шанс на перемогу! Ми будемо поруч і разом подолаємо злодія.

Все звучало надто правдиво і підтверджувало мої сни.

- То в тебе є припущення, хто з твоїх знайомих може виявитись відьмою? – зазирнув в мої очі чародій.

- Ні… - похитав заперечно головою. – Уявлення не маю.

Не та ж дівчина, яку я врятував у карпатських лісах? Ні-ні. Вона відчувалася зовсім невинною, чистою та світлою. Яка з неї відьма?

- Добре, - Кудеяр опустив долоню на моє плече. – Тоді я запрошую тебе, Григорію Сірко, до нашого гурту характерників. Разом із тобою буде сімдесят сім воїнів. Базуємось за містом, на базі конеферми. Там достатньо місця для тренувань і досить безлюдно. А відьма однаково з’явиться на твоєму шляху, інакше не може бути. Такі закони світобудови. Та лише від вибору кожного з нас залежить, як все складеться далі. Будь пильним.

І я не зміг сказати «ні».

З того часу розпочалась нова сторінка мого життя. Життя характерника, життя постійних тренувань, нових друзів і благородної мети врятувати світ від злого чаклуна.

 І я перейнявся колективним духом, відчув, що доля світу в моїх, в наших руках!

Я навіть забув, що збирався відвідати мисливський будиночок у Карпатах.