Глава 13. Доля світу. 3.

- Хто такий ВІН? І до чого тут я?

Ой, не треба було задавати питання і вступати в діалог. Слід триматися послідовності і видавати з себе звичайного юнака, якого цікавлять лише дівчата та гульки. Все, зараз же виправляю свою помилку, виставляю цього навіженого з квартири, якщо потрібно, то й поліцію викличу. Хай не думає, що йому усе дозволено!

Я вже зібрався додати дрібку вовчої сили, щоб випхати незваного гостя і зачинити двері, як почута відповідь примусила мене змінити плани.

- Прокуда повернувся.

Прокуда?! Це ім’я чітко вклинилось у мою пам’ять, бо воно прийшло з тих неймовірно яскравих снів, що почали мені снитись після повернення з Карпат. Прокуда… Злий чаклун, якого так боялась Одарка… Звідкіля хоч про нього знає цей слизький тип?

Відчувши слабину, Кудеяр просочився у вітальню і всівся у крісло.

- Григорію, я прошу вислухати мене! Це дуже й дуже серйозно!

- Розповідайте вже, коли зайшли, - розгублено мовив я, клянучи себе за нерішучість.

Слід було виставити нахабу одразу. Та зараз я вже прагнув почути підтвердження реальності моїх снів. Я не міг зупинитися, нічого не дізнавшись. Якщо відчую, не несе нісенітниці – візьму за шкірку і викину геть.

Сів на диван, обхопивши щоки долонями. Ох, не слід було пускати чужака…

Кудеяр трохи заспокоївся і почав:

- Вислухай мене, не перебиваючи, Григорію, хоч якою дивною не здавалася б розповідь.  Добре? Я вже казав тобі, що народився задовго по початку нової ери. Я – поводир добрих сил на цій землі, боронити люд, захищати від зла – моя доля, моя священна місія. І одним з найбільш небезпечних ворогів людства був Прокуда, володар темних сил, чаклун, здатний підіймати мертвих і використовувати їх як військову силу. Не раз і не два збирав він кістляві війська, намагаючись захопити владу над світом у свої руки. Та на його шляху ставав я зі своїми воїнами, синами Даждьбога, могутніми перевертнями з надприродними силами та здібностями. Вони відомі в історії як волхви, характерники, пластуни. Божественна кров і досі не втратила своєї сили. Яскравим представником крові Даждьбога є рід Сірків. І ти – один з нащадків…

Я рота відкрив, щоб заперечити, та Кудеяр не дав і слова сказати, виставив руку і продовжив:

- Життя чародія не вічне, в останньому бою загинув я, але й Прокуду знищив. Та, як показало майбутнє, не назавжди. Вдається темній силі час від часу піднятися й ожити. Знов починає чаклун готуватись до захоплення світу. Та тоді оживаю і я, щоб зупинити ворога людського.

- Маячня… - похитав я головою, уявити, як хтось помирає і оживає раз за разом виявилось вище моїх фантазій.

- Не маячня, - заперечив Кудеяр. – Коли я ожив востаннє, то одразу зрозумів, що невдовзі повернеться й Прокуда. Його домовину вимило Дніпровими водами, а недолугі люди відкрили її, щоб поглянути на кістки. Цього достатньо, щоб дух чаклуна отримав свободу. Він вже тут, у цьому світі, Григорію, я відчуваю його!

- Так знайдіть і вбийте, поки він слабкий! – вигукнув я.

- Не так все просто. Прокуда добре вміє маскуватися і я не в змозі відшукати його, поки він сам не дасть про себе знати. Але я можу із впевненістю сказати, що зараз він у пошуках відьми.