Глава 3. Незнайомець. 3.

Сама з себе засміялася. І яка ж я дурна! Які перевертні у наш час? Просто вовкові не місце у хаті, от і видворив його господар. Шрами – то лише співпадіння. І слід радіти, що господар – не дикун, і навіть дещо знається на лікуванні. Можливо, не помру, поки рідні та друзі зрозуміють, що щось трапилось і почнуть мене розшукувати. Та й це не надто тішило. Ніхто ж уяви не має, що я пішла у гори. Шукатимуть мене по знайомих, у місті, де я живу, по усій Україні, бо я сказала, що повертаюсь. І ніхто не здогадається шукати мене у нетрях Карпатських гір. Якщо Аву не зможе якось повідомити людям, де я, то запалення мене вб’є. Вже зараз відчуваю, що жар посилюється і це дуже недобре.

Рипнули двері, до кімнати зайшов мій рятівник. В руках у нього була купа хмизу. Він поклав її коло пічки, а дві деревинки узяв і підійшов до мене, приклав до ноги і почав туго обмотувати якимось ганчір’ям. Я вже кріпилася, зчепивши зуби. Звісно, ногу трохи розворушив, та зафіксував максимально швидко. Завдяки цьому біль став хоч і набридливим, але тупим. А от запалення поширювалось. До нього додались першіння у горлі та надривний кашель, що примушував здригатися і бентежити ногу. Я натягла на себе стару шкуру і чи то задрімала, чи впала в гарячку.

Отямилась, коли Аву підняв мою голову і спробував напоїти теплим відваром якихось трав. Спочатку мало не вдавилась, та почала сама підтримувати кружку, пила жадібно гіркувату духмяну рідину. Не знаю вже, що він там наварив, жмуки сушених трав висіли по стінах замість прикрас, та сподіваюсь, що гірше не стане. Ковтати було боляче, та втамувати спрагу необхідно. Напившись, відкинулась у знемозі. Здавалося, що задихаюсь.

Пічка вже топилася, весело гуготіла. В казанку щось варилось та булькало. Теплий дух наповнив невеличку кімнату. Від цього захотілося жити, радіти, насолоджуватись. Та я знов поринула у важкий хворобливий сон без сновидінь, який тривав увесь день і усю ніч. Час від часу прокидалася, бо Аву поїв мене своїм гіркуватим питтям. Міняв холодний компрес на голові. Інколи обтирав усе тіло тканиною, змоченою прохолодною водою. То він мене роздягнув? Втім, байдуже. Здалося раптом, що знов коло мого боку вмощується вовк. Та й до цього мені було вже байдуже. Зв’язок з реальністю став таким слабким, що ніщо не хвилювало, я ніби пливла у якійсь муляці і не здатна була з неї вибратись. Так могло тривати, поки підіймалися для подиху груди і, надриваючись, стукотіло у грудях серце, поки марення не перейшло б у вічний сон.

 Але все закінчилось по-іншому.

Я прокинулася, як і минулого разу, обіймаючи гаряче чоловіче тіло. Навіть думка майнула, що це учорашній ранок, а все інше лише примарилось. Та ні, кістка виявилась вправленою, на нозі – лубок, і вона вже не така страшна, як учора. І загальне почуття значно краще,  навіть горло не сильно болить, можу ковтати, хоча й до ідеального далеко. Не знаю, чим мене поїв самобутній лікар, та з критичного стану витяг.

Я перевела погляд на чоловіка, що спав поруч. Знов голий, звичка у нього така чи що? Неспокійно спав, здригався, інколи стогнав. Що в нього за біда? Так добре знається на лікуванні, а сам навіть говорити не в змозі… Чому живе одинаком у глушині? Чому не підтримує ні з ким контактів? Запитання, запитання… Та головне – як мені звідси вибратись? Чекати, доки зростеться перелом? А чи схоче цей дивний чоловік дбати про мене, чужачку?

Аву знову спав на животі, і, таки тісно двом на лежанці, як і вчора - одна нога спустилася на підлогу. Вчора я, у цій самій позі, ясно бачила шрами на його ребрах, і одне вухо було надірване. Сьогодні ж тіло самітника виявилось гладким і чистим. Я навіть очі протерла. Знов майнула думка про перевертнів, які дуже швидко зціляються. Та я запевнила себе, що шрами учора мені привиділись, через стрес. Все можна пояснити. Все можна пояснити… Чи не все?

Щойно виставивла буктрейлер до роману про характерника та відьму. Запрошую подивитись та поділитись враженнями.