Частина 7

знову набігла чорна хмара терни

перемелю, бо я по роду вільний характерник

 Оглянувши територію, то зрозумів, що їх не так і багато. Штук п'ять чи шість, не більше. Ну, більше одного магазину я витрачати не збираюсь. Потрібно все зробити швидко, і з якнайменшими витратами боєприпасів. 

 От тільки не знаю, як краще зробити? Підняти шум і коли всі вийдуть перестріляти чи тихенько, по-одному знешкодити ворожі цілі. 

Однак, я вже продумав план. І вже його виконував.

 Один із окупантів стояв на пості недалеко від практично зруйнованого туалету. Схоже їхній командир відділення невдах влучно примітив, що там йому і місце, такщо біля нього він і згниє, якщо його не зжеруть місцеві хижаки. Хоча, я сумніваюся що благородна українська живність буде хотіти їсти таке лайно.

 Світло від багаття в ту сторону практично недоходило, що позитивно грало на мій план. Тому нейтралізувати його буде легко, навіть без жодного пострілу. 

 Я безшумно пробрався до його місця і акуратно звернув йому шию. 

 Ви чули коли-небудь таке словосполучення? Акуратно звернути шию! 

 Можу. Вмію. Практикую. 

 З наступним вже було трошки складніше. Ну але тут на поміч прийшла моя "коханка". Не знаю, де Чахлик дістав СГД, але вона влучно влучила в ціль у вигляді півтораметрового солдатика ворожої армії і той, наче купа гною, впав на землю. 

 Незважаючи на звук пострілу, шуму піднято не було, оскільки всередині йшло активне обговорення цими бовванами награбованого з тоннами ненормативної лексики та самолюбованям.

 Ну, тут інших варіантів не було. Я підібрався ближче, висмикнув кільце з Ф-1 і закинув його усередину через розбите вікно. Одночасно з вибухом, я впав на землю, прикриваючи голову руками. Проте, уламки навіть не вилетіли через вікно, а якщо і вилетіли, то пройшли наді мною, не завдаючи ніяких уражень. 

Я швиденько піднявся з землі і увійшов через двері всередину. Ну не через вікно же мені залазити? 

 По землі лежали розкидані трупи, а в деяких випадках — те, що залишилось від них. Ніколи не думав, що оборонна граната може нанести такі пошкодження. Буду мати в нагоді ці знання. 

 Кров'ю були заляпані і трофейні мародерські награбування. В кутку була пральна машина, на якій стояв перекинутий вибуховою хвилею електричний чайник. Біля тіл одного валявся мішечок з золотом, і я вам так скажу там тягнуло до пів кілограма, можливо й більше. 

 Впринципі я довго можу розповідати про кількість побутової техніки та інших викрадених цінностей, але я впевнений, що всі це бачили в засобах масової інформації, тож не буду на цьому зациклюватись. 

 Перевіривши пульс на цих собаках (сердечно прошу щирі вибачення, що ображаю цих милих створінь, порівнюючи з окупантом), зрозумів, що їхні душі найближчим часом сядуть на автобус, у якого рейс прямо в пекло. 

 «Прийом. Сьомі, ви тут?»— донеслось з рації ворожою мовою.—«Прийом. Сьомі, ваша зміна виїхала. Готуйтесь мінятись.»

 Трясця твоїй матері! Та мені везе як ніколи. Зможу винищити ще одне відділення! 

 Щоб не викликати зайвих підозрів я відтягнув тіло пристреленого окупанта за напівзруйнований будинок. Гадки немаю скільки я буду відмиватись від цього бруду. 

 А ще фіолетового поняття немаю як я маю їх всіх знешкодити одним махом. Я більш ніж впевнений, що вони приїдуть на броньованій машині, тому стріляти по ній буде безглуздо і безрезультатно. Я тільки їх налякаю і цим підпишу собі смертний вирок безсмертного. 

 Від роздумів мене перервав звук автомобіля. Так швидко дібрались? Якщо брати до уваги побачену мною карту, то штаб в них знаходиться на самій ЧАЕС. 

 — Є хто живий?— спитав той виродок на свому псячому "язику". 

 Я відповів, що так. І простіть мене всі націоналісти і патріоти, ворожою мовою. 

 Вони вийшли з машини і я перевів автомат в бойове положення. Іншого виходу тут не було. Їх було сім, граната може їх сполохати. 

Я різко відчинив двері і випустив по них кілька автоматних черг, поки магазин не скінчився. Я тут же сховався за стіною і перезарядив його. На вулиці тихо. 

 На дворі вже починає світати. Я щось довго тут затримався. 

 Часу обмаль! Де наступні? 

 Довго не думаючи, я відправився на захід. Оскільки, піду прямо — вийду на станцію. Хоч мені і байдуже, я міг би і піти, але моє бойове завдання полягало в тому, щоби винищити позиції, а потім вже всіма силами і цілим відділенням йти на штаб. 

 Пробираючись густими заростями чорнобильського лісу, я натрапив на ще одну шайку цих тварюк, яка зграєю диких звірів сиділа біля багаття. 

 — Хлопці, добрий день!— кришталевої гадки немаю чому я вирішив діяти так відкрито. 

 Хоч я і вмію гарно говорити, перечитав багато книжок і інших творів художнього, чи яке там ще є, мистецтва, але це здивування яке я побачив в очах "вузькоглазого", як то кажуть, словами не опишеш, в піснях не оспіваєш. 

 — Мені на кордон, треба. Не підкажете дорогу? 

 — На той світ тобі дорога, бандерівець проклятий.

 Той вже був готовий вистрілити, але не встиг. Мої кулі набагато швидше долетіти в їх сторону. Когось поранили, а когось вбили. Ну, як поранили, одна підстрелила, друга — застрелила. 

 Я підійшов до останнього, який ще щось смикався, оскільки мав прострелені тільки коліно та руку. 

 — Передавай привіт Степану Андрійовичу.

 Постріл. 

 Судячи з карти, яку перед відходом дав мені командир, залишилась ще одна можлива точка. 

 Далі мені знову на захід, а там вже глянемо що до чого. 

 Вітаю. Коротка частина, але надіюсь сподобається) 

 Мирного вам неба. Слава Україні! 🇺🇦