Частина 6

мені солдат казав: «Радій! 

Кожна хвилина — хвилина для мрій»

а той солдат, як буревій

взяв автомат і пішов на побій

Якщо не брати до уваги чергові ракети, які пускали в нашу сторону, то ми добралися легко. На превеликий жаль, вони летіли дальше, в сторону мирних жителів. І глибоко в душі, я мав надію, що вони не відібрали ні одного мирного життя.

 Ми вже нашою невеличкою групою змогли дібратися до місця, де розташовувалась нова позиція. Де-ес-ве-шники також повідомили, що змінили своє місцещнаходження без пригод і найголовніше — втрат. 

 — Безсмертний, чому не спиш?— сказав Чахлик вже пізно вночі, коли більшість дрімали. 

 Ми мінялися кожні дві години, так нами нам було легше. Хтось поринав у сон щоб відпочити, а інший стояв на пості. Але вразі чогось, то всі були готові до бою. Автомати завжди були в бойовій готовності, а кулемети заряджені. 

 — Не спиться. Чаха, ти ж безсмертний? 

 — Безсмертний тут ти, а я,— побратим обвів поглядом навколо, щоб запевнитись, що нікого тут не має,— характерник. 

 — Так от, характерник. Скажи мені. Ти ж старший, повинен знати більше ніж я, тим більше, я ще зовсім юний. Наші здібності можуть супроводжуватися телекінезом чи чимось на кшалт цього? 

 Чахлик приклав вказівний палець до губ і знову озирнувся. Він взяв мене за плече і повів кудись в сторону, щоби ми не стояли так на виду. 

 — Щось сьогодні сталось?— майже пошепки промовив той. 

 Я коротко переповів про те, як під час повернення ми наткнулись на окупанта в лісі. Ну, точніше, як я його відчув. 

 — Мені треба подробиці.— обличчя його насупилось. Та що коїться? Я не розумію. 

 — Я не знаю як, але я ніби відчував те, як його автоматна черга летіла в нашу сторону. Спочатку я лише зупинив одну кулю, вона впала на землю, не долетівши. А потім коли той зробив перезарядку, і першу кулю я... поняття не маю як це пояснити. Ніби відчув, зупинив, і зміг втримати на плаву, щоб не впала, розвернув і вона з такою швидкістю полетіла прямо в лоб, що змогла пройти наскрізь. 

 — Хтось це бачив?

 — Ні, ми були двоє з Наконечним. А цей мав добре укриття. Сашко швидше за все подумав, що це якась з наших куль влучила, або той здійснив самогубство.

 Побратим замислився. Невже він дійсно знаєш щось, чого не знаю я? Я читав багато сімейних архівів, багато вивчав нашу історію і щоденники предків. Чув звісно про таке, але, щоби на практиці, то даний вид "chara" був під силу лише справжнім воїнам зі стажем. А тут малий двадцятиодноднорічний сопляк Роман Безсмертний вбив думкою ворога. 

 Ну, але як кажуть в військових кругах: «Вбиваєш не ти, вбиває куля. Стріляєш не ти, а автомат.» 

 Хоч на дворі вже було далеко за північ, і, судячи з попереднього досліду, то ворог вже дрімає в такий час, але вони не змогли відмовити собі в такому привілеї, щоб перед сном замість колискової випустити по нас декілька кулеметних пострілів. 

 Усі, хто дрімав, наче попечені попіднімалися зі сну і вже зайняли бойові позиції. У відповідь ми теж завдали удару, але на цьому нічна міні-битва завершилась. 

 Після того, як більшість знову поринула у сон, наш офіцер на позивний "Чахлик" покликав мене до себе. 

 — Безсмертний, подивись, яка цікава карта мені прийшла сьогодні від вищепоставленого командування. 

 На столі він розгорнув шматок паперу, на найменуванні якого містилась досить цікава інформація. 

 — Ромчику, ми в зоні.— Чаха обперся кулаками об стіл.— Я навіть не помітив, що ми тут зайшли. Зараз наша чота знаходиться тут. — він обвів пальцем вказані координати під якими ми перебували.— Недалеко від нас позиції азовців і «нациків», далі вже «де-ес-ве-шники». А тепер, тут ЧАЕС. 

 Він вказав пальцем на потрібний об'єкт і я зрозумів, наскільки близько ми до нього знаходимось. Тут буквально рукою подати і вже буде видно новий саркофаг над четвертим енергоблоком. 

 — Розвідка доповіла, що ЧАЕС контролюють структури ворожих сил зі всіх сторін і так легко їх не відіб'єш. Відіб'єш звісно, але ми біля станції. Будь-який промах і вісімдесят шостий може повторитись.

 — Чисто теоретично, якщо діяти по-партизанськи, то їх можна зрівняти з землею. Замість важкого озброєння можна використовувати легенькі наступальні гранати і на додачу снайперські гвинтівки. 

 — Так то так, але. Я не можу так ризикувати своїми людьми. Ми в програші, бо ззаді нас немає атомної машини, яка знищить весь світ. А у них є, і вона їх прикриває. 

 — Я ж кажу, маленькі партизанські рейди. Пробратись вночі і повирізати їх, як колись робили турки. 

 Любив я наводити приклади з історії. Це минуле, це помилки чи виграші. А помилки потрібно аналізувати і вчитись на них. 

 — Я не можу так ризикувати людьми. Мені не дає слово честі. 

 — Я піду.— відрізав я і між нами на мить настала напруга, яку шаблею рубай, не розріжеш. 

 — Ні. Я піду сам. Іншого виходу нема. Вищепоставене наказало йти вперед. Нам лишилось трохи і ми біля кордону. Головний об'єкт — ЧАЕС. 

 Я замовчав на секунду, обдумав і сказав:

 — Через годину 10 наступальних, 5 оборонних, 20 магазинів до мого сімдесят четвертого. Якщо в нас є, то можна і снайперку. З вашого дозволу з собою візьму трофейний АПС і магазини, що ми знайшли. На себе можу взяти цю область, до завтрашнього ранку постараюсь зачистити. Я готуватись.— А потім на кінець добавив:— Я піду сам. 

 — Безсмертний. Я тобі сказав що ти не підеш! Це не обговорюється. Тим більше сам. 

 — Ким краще ризикувати? Людиною, чия регенерація може тривати від декількох тижнів, а то і місяців чи мною, який оговтається за два дні? 

 — Ти не оговтаєшся за два дні.— відрізав чотовий.— Можливо в тебе і краща регенерація, але не на стільки. Тим більше ми не знаємо їхню чисельність і кількість озброєння. 

 — Від уламків ракети після операції я відійшов менше ніж за добу. Чах, не ризикуй ніким, я піду сам.