Частина 5

я син стихій, неубієнний брахман

я вовк, я дуб, я древній малахіт, 

бо там де блазню смерть, воїну перехід

— Дякую вам велике... як би не ви.... то б він і далі продовжив... — звернулась дівчина до мене. 

 — Не зрозумів.— холод в моєму голосі насторожив юну леді.— Продовжив що?— я повернувся в її сторону. 

 Обличчя різко змінило свої риси. Вона опустила голову і заплакала. 

 Покидьок. Моя би воля я б його... 

 — Ну тихіше, зараз все вже добре. Поки я живий вони більше не повернуться.

 Я легенько приобійняв дівчину і старався заспокоїти. Тіло тремтіло. Скільки ще таких жертв я зустріну на своєму шляху? 

 "Безсмертний, номер будинку. Ми на вулиці."— донеслось із рації. 

 "Виходжу."— коротко і ясно відповів я. 

 Попередньо попередив дівчину щоб посиділа тут і вийшов з будинку, провсяк випадок знявши автомат із запобіжника. 

 Вже через хвилину на виду показались мої побратими. Слава богам війни та миру, всі цілі та неушкоджені. 

 А що моє поранення? Від нього і сліду не залишилось. На його місце я наклав вже відому всім нам синю пов'язку, щоб не було видно слідів крові і прорваної кулею форми. 

 — Там, в домі, крім орка, ще є і дівчина, над якою він.. знущався.— промовив я, коли ми вже зайшли всередину, а згодом і продовжив:— До тями привести мені його не вдалось, хтось мусить залишитись з ним. Можу і я. 

 — Давайте я,— обізвався Хруст.— Ви з Сашком набагато швидше доберетесь до наших. Чи можливо ти хочеш з прекрасною дамою ближче познайомитись?— він підморгнув мені і усміхнувся. 

 — Ні, це тут ні до чого. Я визнаю, що дівчина симпатична, але в мене вже є кохана людина. І вона в мене тільки одна. 

...Ми вийшли з Сашком за межі населеного пункту. По ідеї, якщо ніде не затримуватись, то мали б до вечора вже бути на нових позиціях. 

 — Ми ж не будемо позиції в селі розміщувати?– чомусь різко вирвалось в мене. Хоч я і відразу зрозумів абсурдність свого питання, але вже було пізно. Слово не горобець, вилетить — не спіймаєш. 

 – Ні, ти що? Яке ми маємо право прикриватись живими людьми? Хіба ми будемо тоді краще за них?— відрізав Наконечний. 

 — Сань, а в тебе хтось є? Дружина, дівчина? Можливо діти? 

 — Є, колишня дружина і дочка. Юлі зараз 10. З дружиною я розлучився ще в вісімнадцятому. З донькою підтримую зв'язок постійно. 

 Я мовчки кивнув і ми продовжили свій шлях. Холодно впринципі не було, чи це вже ми не відчували нічого? 

 — А твоя половинка хто? Можеш щось розказати? 

 — З Ангеліною ми знайомі ще зі школи. Вона перейшла до нас, і я відразу добився її уваги. Потім вступили в університети, я на юрфак, вона на журналістику, разом знімали квартиру. А потім почалась повномасштабка. Я прийшов додому ввечері 24, вже в спорядженні, сказав, що йду. І зробив їй пропозицію. Вона погодилася, і я пішов. 

 Наконечний тільки озвучив своє здивування і похвалу в мою сторону. Далі ми мовчки продовжили свій шлях. 

 Я мав бути насторожений. У мене є можливість, шанси і сила, яку має не кожен. Тому не користатися нею було б безглуздістю, хоча б не для себе, а для тих, чиє життя я можу вберегти. 

 — Ромчику, у мене таке відчуття, ніби за нами хтось спостерігає.— Сашко насупився і перевів автомат в бойову готовність. 

 Наскільки я помітив, він і був справжнім добродієм на обличчя, але коли мова йшла про окупанта, від милого і спокійного чоловіка не залишалося й сліду. Вилиці ставали виразними, брови зміщувалися ближче одна до одної, усмішка зникала, ніби її там і ніколи не було. 

 — Стежить, на мені приціл. Падай. 

 Ніби ті карти від карткового будиночку, ми полетіли на землю. Я тільки-но встиг побачити як перед моїм чолом пронеслась куля. І якщо мене не зраджує мій надприродний зір, то вона від снайперської гвинтівки. Де ти сховався, чукча? 

 — Безсмертний, ти в сорочці народився?— пожартував Сашко.— Хто тебе так навчив від куль ухилятися? 

Я лише знизив плечима і якомога щільніше припав до дерева, яке слугувало укриттям. Знаєте, а природа працює на нас. 

 І де ж ти сховався, виродку? Де тебе земля-мати заховала? Раз ти стріляєш, то ти ще не злився з нею. Але об'єднання я тобі влаштую, обіцяю. Безсмертний ніколи не порушує обіцянок. 

 Слух. Потрібно піднапрягти слух. Так. Чую як спускається курок, як летить куля. Чую її свист. І ось, таке враження, ніби вона сповільнюється і падає, не долетівши до мішені.

 А якого біса це було?

 За нею ще одна. Точніше не одна, а цілі магазини. Але я просто сконцентрував увагу на одній. Аналогічна картина. Сплав свинцю та олова падає на землю, мов той підбитий птах: плавно, і так і не долітає до своєї цілі. 

 Якщо ці чудеса виконує моя підсвідомість, то мені цікаво, чи зможу я повернути кулю назад? Можливо в мене вийде ще і потрапити в скроню цього бована? 

 Нас накриває черговий свинцевий дощ. Звідки в нього такий запас магазинів? Чи це орки коли тікають залишають, крім своїх рядових, ще і боєприпаси? 

 Я знову зосередився на ситуації довкола. Відчув як спускається курок і перша куля, яка вийшла з дула зупиняється буквально за метр від автомата, а потім різко розвертається і летить в протилежний бік, з такою ж швидкістю, якою летіла на мене чи на мого побратима. 

 І це я зробив? Неочікував від себе такого. Про що тут можна говорити? Я взагалі шокований, що можу таке витворяти!

 Вона з легкістю проникає крізь тонку шкіру ворога і, мов лезо, входить через череп в білу речовину мозку.

 Неймовірно. Мінус один росіянин. 

 На жаль, це все що змогла витягнути. Перепрошую за такий мінімум, буду виправлятись. 

Чекаю на ваші відгуки)

Слава Україні 🇺🇦