Частина 4

в добру путь, 

далі нулів не пошлють

 Холодний бліндаж зустрів нас теплим прийомом. Хлопці з відділення, яке ми мали змінити зустріли нас досить гостинно, наскільки змогли. На вечерю була приготована картопля на вогні, і о боги, я такої смакоти ще напевно ніколи не їв. Ще й залишили нам харчів на подальше проживання. 

 — Вітаю на нульовці, почувайте себе як вдома, але не забувайте, що в нас гості.— промовив рядовий.— Опа, от і подаруночки від гостей. 

Так він прокоментував черговий мінометний обстріл, який накрив нас. О це я розумію теплий прийом!

 Ми швидко встали в бойову готовність і вже гарненько дякували за теплі обійми. Звісно, з пустими руками відпускати їх не можемо, тому відразу відкрили вогонь по ворожих позиціях. 

 А потім знову, і знову. Ех, краса! 

 — Хлопці, є хтось на связку?— пролунав голос із рації Чахлика, він у нас за підстаршину, так би мовити. 

 — Так, сержант Котов, слухаю вас. 

 — Надійшла інформація від розвідників. Позиції ворога на пів кілометра прямо перед вами чисті. ДШВ №X, яка знаходиться недалеко від вас, вже готується просуватись. Готуйтесь. Вас буде прикривати відділення, яке ви змінили. 

 — Ей, мені що відміняти квиток на Мальдіви?— заторочив хтось із хлопців. Всі посміялись.

 — Слухаюсь. Дозвольте виконувати. 

 Діставши дозвіл від старшого командування, рішення було прийняте швидко. Вирішили, що спочатку в, так звану, "розвід-групу" піду я, Петлюра і Хруст. Зв'язались з штурмовими, обговорили місцезнаходження наших дій, зібрали все спорядження і в дорогу. 

 Хоч на вулиці вже і був березень, але ще пахло зимою. Впринципі, добре що багна було мало, через приморозки було легше пересуватись по лісовій місцевості. 

 — Хруст, стій.— зупинив я побратима. Запахло лайном. 

 — Безсмертний, що за цирк? Нам треба до ночі перебратися.— засуперечив Петлюра. 

 — Слава Україні!— прикричав я щоб було далеко чути. 

 Що і треба було довести. По нас відкрився вогонь з автомата. Чисто, кажете ви? Як чисто, якщо сміття за собою не поприбирали? 

 Хтось крикнув "Падай!", але куля вже пронизала моє плече. Ну і від неочікуваності я впав, правда скрився за широким стовбуром дерева. 

 Знявши запобіжник зі свого АК-74, я відразу відкрив вогонь у відповідному напрямку. Розрядивши магазин, я відразу потягнувся, за запасним, але рука не дала цього зробити. А бодай би цьому орку добре було. Так діло не піде. 

 — Хлопці, прикрийте, я одягну джгут. 

 У відповідь Сашко кинув гранату. 

 Я ж просто дістав зі своєї аптечки пінцет і прийнявся діставати кулю. Так щоби ніхто з моїх не бачив, ясне діло. Думаю в них би виникло багато питань. Трошки заболіло, ну але це краще ніж зі свинцевою нашивкою в плечі. Викинувши цей непотріб, я відразу взявся за перезарядку магазину. 

 — Ромчик, ти як?

 — До весілля заживе. 

 — А коли весілля? 

 — Після перемоги. 

***

 Я повернувся ввечері додому. Вже повністю у військовій формі, з повним рюкзаком спорядження. Важко було його знайти, практично все розкупили. Ну і ще з однією річчю, яка гріла серце в моїй кишені. 

 Моя дівчинка побігла в коридор, але зупинилась на порозі, побачивши мій зовнішній вигляд. Її і без того порцелянове личко стало ще блідішим, а на карих очах з'явилась пелена зі сліз. 

 — Ром, що це все означає?— Ангеліна обійняла себе за плечі. 

 — Я йду, туди. Захищати тебе, батьків і мільйони українців. У мене немає інакшого вибору, та й впринципі якби він був, то я б все одно пішов. 

 На той момент це було єдине пояснення, яке я зміг видавити зі себе. Я давав клятву, я не просто воїн, я — характерник. 

 Я підійшов до Ангеліни, обійняв її міцно-міцно. Здається, аж тоненькі кісточки почали хрустіти. 

 Скільки ми так простояли, не знаю. Лік часу я втратив. 

 Я нарешті зміг відлучитись і, дістаючи з кишені оксамитову коробочку, опустився на одне коліно. 

 — Ангеліна, ти вийдеш за мене?

 — Так.— без роздумів відповіла моя кохана і впала до мене в обійми, заливаючись сльозами.— Тільки не йди... благаю... 

 — Я повинен. Якщо не піду я, то вони прийдуть сюди. 

 Я на останок обійняв її, поцілував і вийшов з квартири. 

 ***

 – То як, там більше нікого немає?— запитав я, дивлячись в ту сторону, де Хруст кинув гранату. 

 — Та ніби чисто. Безсмертний, як рука? 

 — Та зі мною все добре, вона хіба зачепила, але всередину не пройшла.

 Я акуратно підняв закровавлені клаптики тканини зрозумів, що від кулі не залишилось і сліду. 

 — Ти ба, ти дійсно безсмертний чи просто везучий? 

Я посміхнувся і ми пройшли глибше в ліс, до того місця, де був окупант. Мертве тіло з численними пораненнями від уламків оборонної гранати Ф-1 розляглося на землі. 

скільки в святу землю впало зерен жита, 

 стільки разів буде тебе, враже, вбито, 

 скільки зробиш кроків ти по Україні,

 стільки твого роду ляже в домовині..

— Обана, та в нас тут цілий арсенал.— промовив Наконечний підходячи до трупа. В руки він підняв АПС, який був закріплений до старого напівпорваного ременя з дешевого замінника. Вже збоку поміж дерев Хруст знайшов АКМ. З пошматованого рюкзака стирчали декілька магазинів. 

 — Відколи це з пістолетами воюють? Автоматів брало чи як? 

 — Не знав, що в нас будуть такі подаруночки. Так він офіцер. Своїх кинув, чи як? Далі, хлопці. До вечора маємо бути на позиціях. 

 Дальше, за лісом, був розташований населений пункт в якому ймовірно й була позиція ворога. Люблять вони прикриватись мирними, така їх натура.

 Картина села впринципі не відрізнялася від тих, які були по дорозі сюди. Ті самі вибиті шибки, мертві люди на вулицях, той самий запах крові, страху і пороху.