Частина 3

повітря із пороху, ріж ножем

— Ви що подуріли всі чи що? Хто до такого додумався? Хто тут безсмертний?— забігає в кімнату командир і всі різкої піднялись зі своїх ліжок. 

 — Я Безсмертний.— відповідаю впевнено. 

 — Безсмертний? Так от, скажи мені якого милого, безсмертний ти наш, вчора під час вашого наряду ти прогавив автомат? Чому не здав його? Чи ти по статті хочеш загриміти? 

 — Товаришу капітан. Я здав вчора автомат, хлопці бачили. Тим більше мене сьогодні знову під Ірпінь відправляють. Який мені з нього сенс? 

 — Тоді якого біса ти заливаєш мені, що ти той безсмертний?— капітан вже переходив на такий крик, що ціла казарма чула, напевно. 

 — Тому що я і є Безсмертний. Рядовий солдат Роман Безсмертний. Це моє прізвище і позивний. 

 — А бодай би бог тебе любив! Вільно, Безсмертний. Тоді де дівся автомат, трясця вашій матері? Ваш наряд був, де ви його діли? Ви хочете і мене з собою на нари забрати? Поки його не знайдуть з частини ніхто не вийде ні на крок! 

 Маєш Ганю терті пляцки! Мені через годину їхати на передок, а тут хтось вирішив прикольнутися. Дуже вчасно! Як знайду своїми руками причавлю. 

 В тій же хвилині до капітана хтось зателефонував. Ну і я, як істинний характерник, тишком-нишком піднапряг слух. 

 Та не засуджуйте мене! Я знаю що так не можна робити. Воно само якось вийшло.

 Опа! От і автомат знайшовся. Правда без однієї кулі... 

 — А люди добрі! Швидку викликали? Я вже йду. Я зараз покажу цьому стрєлку як це батьківщину зраджувати! 

 Капітан заховав телефон у кишеню і вже збирався йти, але на мить зупинився. 

 — Безсмертний! Збирайся. Машина буде через двадцять хвилин. Удачі! Повибивайте ту скоть там! Всі вільні. 

 — Дякую, товаришу капітан. 

***

 — Слава Україні, хлопці!— в знак пролунала знайома всім відповідь.— Вітаю, бійці. Мене Роман Безсмертний звати, позивний такий же.— сказав я, сідаючи у машину, яка везла нас на побій. Так, я дуже оптимістичний. 

 А ще я помітив дивне відчуття, коли опинився всередині позашляховика. Щось знайоме але дивне. 

 — Знайомся я — Хруст, це Бомбардир, Перець, Петлюра і за кермом Чахлик.— представився один з бійців.— Я бачу, ти молодий ще. Але всі дійшли висновку, що краще звертатися за позивними. 

 — Петлюра той що Симон?— відразу посміхнувся я. 

 — Ні, мене Сашко Наконечний звуть. Я коли АТО почалося в університеті на історичному вчився. І якраз писав дипломну по Директорії. Там я і отримав це псевдо.— відповів з усмішкою юнак.— Ну диплом я так і не захистив. Біля аеропорту поранення отримав, вилікувався, та й знову туди. Зараз у відпустку відправили. Яка відпустка могла бути якщо таке почалося? 

 — Sanguinis ligatus,— практично так, що ніхто не почув і не зрозумів, сказав водій якщо я не помиляюсь, позивний Чахлик. 

 Ніколи не чув, щоби хтось так вітався. Тепер ясно. Ще один характерник. 

 "Sanguinis ligatus"— скріплений кров'ю, в перекладі з латині. Здавна характерники використовували це привітання, щоб побачити чи є тут свої. 

 Звичайним козакам, січовим чи повстанцям не було зрозуміло що це означає. Але ми прекрасно розуміли. Знання передавалися з покоління в покоління, як спадщина. 

 — In perpetuum signatus(навіки скріплені),— відповів я, так само тихо.— І як настрій?— це вже почули всі. 

 — Повибивати всіх до тла!— сказали всі хором. 

 — Україно! Свята мати героїв! 

 Мою ідею підхопили всі. Я не знаю звідки, але всі знали цю молитву. 

— Україно свята, мати героїв, зійди до серця мойого.

Прилинь бурею вітру кавказького, пошумом карпатських ручаїв;

Боїв славного завойовника і батька Хмеля тріюмфами,

Гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів.

Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться,

Бо Ти, пресвята, все життя моє, бо Ти моє все щастя.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки

Принеси мені зойк катованих в тюрмах, льохах, в концтаборах.

Хай віра моя буде ґранітом, нехай зросте завзяття, міць,

Щоб сміло я у бій ішов так, як ішли герої

За Тебе, Свята, за славу Твою, за Твої святії ідеї;

Щоби пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів Твоїх,

Невинну Кров розстріляних під Базаром i Крутами

І тисячів безіменних борців Твоїх революцій.

Що кості їх розкидані, або тайком загребані

Спали вогнем, життєтворная, кволість у серці моєму,

Нехай страху не знаю я, не знаю, що вагання.

Скріпи мій дух, загартуй волю; в серці замешкай моєму.

В боях, в тюрмах рости мене до ясних чинів для Тебе.

І в чинах тих хай знайду смерть, солодку смерть в бою за Тебе,

І розплинуся у Тобі я i вічно житиму в тобі,

Свята Україно моя, відвічна й непоборна.

 Мальовничі краєвиди Києва змінилися на суцільну руїну. Таке враження, ніби ти їхав по якомусь постакаліптичному світі чи в відеогрі.

 Жах. Будинки наполовину зруйновано. Вікна, у яких недавно було видно цивілізоване суспільство розбиті. Їхні шибки валяються то на землі, то зупинили свій політ у тілах мирних жителів, трупи яких були розкидані довкола. Злічити їх було неможливо. Де-не-де горів вогонь, там мирні жителі готували їжу. 

 Ми зупинилися на декілька хвилин, щоб вийти і перевести подих. Автомати за спинами і форма викликали цікавість і здивування, але, здається, побачивши сині пов'язки і шеврони з прапором України, люди заспокоїлися.