Глава 15

ти, ти, ти все розумієш, 

ти, ти від мене шаленієш

 Роман покинув дім Косачів, як йому здавалося, на спокійній ноті. Схоже, що Ігор Михайлович почав довіряти хлопцю ще більше. 

 Хлопець їхав по дорозі і роздумував над тим, що трапилось сьогодні на кладовищі. Чому для цієї картини обрали саме Ангеліну? Невже немає більше дівчат?

 — Тату, я вдома.— виголосив Роман, зайшовши в кабінет батька. Той сидів за столом і щось вивчав. — Чому не спиш?

 — Так от хочу дізнатись більше про те, що сьогодні було. Ніколи про таке не чув.— відповів Микола Васильович. 

 — Допомогти?— поцікавився син. 

 — Ні. Хоча є до тебе одна справа. Завтра ми з дядьком Валентином хочемо познайомитись з Ангеліною та Веронікою.— погляд Романа ставив батькові багато запитань.— Владислав розповів. Він привезе свою дівчину, а ти свою. Нам потрібно краще дізнатись один про одного. Домовились? 

 — Я не проти. Але якщо Ангеліна не захоче, я не буду наполягати. Тим більше... Тату, її сім'я знає хто ми.— Микола Васильович відставив книгу і склав руки в замок, чекаючи пояснень.— Ігор Михайлович — журналіст, і він розслідував якусь книгу, що знайшли у костелі. І як я розумію, там було вказане наше прізвище. 

 — Романе. Ти ж пояснив їм усе, що вони повинні знати? 

 — Тільки коротко. Головне вони зрозуміли — ні їм, ні Ангеліні нічого не загрожує. 

 Роман ще перекинувся з батьком декількома словами і пішов у свою кімнату. Годинник бив десь близько третьої ночі. Саме час для сну. Хлопець зняв з себе весь одяг і, як тільки його голова торкнулася подушки, заснув. 

 Ранок був досить приємним, чи це вже був обід. Невідомо. Безсмертний потягнувся за телефоном і побачив повідомлення, від якого либився у всі тридцять два.

"Доброго ранку. Як тільки прокинешся — дай знати) " 

Ангеліна написала йому першою. Це було неймовірне відчуття. Він зразу же набрав її. 

 — Доброго ранку, моя маленька. Ти як? 

 — Доброго ранку, Романе. Чудово. Прокинулась годину назад, зараз виконую геометрію. 

 — О Господи! Так ти в нас відмінниця виходить? Так, зразу переходжу до справи. Які плани на вечір? 

 — Ніяких. Переважно я вечір неділі проводжу на самоті. 

 — Чудово! Тоді заберу тебе о шостій. Одягнись у щось зручне. До зустрічі, мила. 

 Ромчик поклав трубку і пішов у ванну. Вдома нікого не було. Лише на холодильнику висіла записка: "Поїхали на озеро. Чекаємо на тебе там, ближче до вечора, надіємось, що будеш не сам." 

 Хлопець почав шукати щось їстівне в холодильнику і був радий, що мама таки подбала про шлунок свого сина і залишила йому обід-сніданок. 

 Роман перекусив і вирішив, що пора зайнятися трохи навчанням. З цими всіма упирями він геть закинув його. А оцінки з неба не падають. 

 Просидівши за книжками години чотири, хлопець зрозумів, що ще декілька хвилин мозкового штурму і він все ж таки стане смертним. Він відкинув навчання в найдальшу шухляду і пішов збиратись. Чорні жинси, такого ж кольору футболка, шкіряна куртка. Ідеально. Тільки кеди білі. 

 Роман завів автомобіль і поїхав у потрібному напрямку. Він надіявся, що дівчина не втече, коли дізнається, що їде знайомитись з батьками, саме й тому нічого не сказав, куди вони поїдуть. 

 — Добрий день, Ігор Михайлович.— Роман потиснув руку чоловіка. Якраз в цей момент спустилась Ангеліна.— До десятої ваша донька буде вдома ціла і неушкоджена. — не міг не згадати хлопець. Батько дівчини кивнув і відпустив дівчину, цілуючи її у щоку. Не у кожного такі стосунки у сім'ї, як у Косачів. 

 Як тільки вхідні двері будинку за молодими людьми зачинилися, Роман обійняв дівчину і поцілував. Він переплів їхні пальці і байдуже, що до машини було метрів двадцять. Як завжди, він відчинив двері і посадив дівчину на пасажирське сидіння. Через хвилину машина рушила з місця. 

 Хлопець знову переплів пальці, роз'єднюючи лише за необхідності. По дорозі до нього прийшло сповіщення від мами, що дехто, а під цим деким вона має на увазі свого брата, не купив напої, тому Роман був змушений заїхати ще і в магазин. 

 Ангеліна пішла з ним. Вона не хотіла залишатися в машині на самоті. 

 — Тобі щось узяти? — спитав Роман, проходячи поміж прилавками супермаркету. У відповідь лише пробачив негативне кивання головою, а потім погляд, який був направлений не в його сторону. Ангеліна ж міцніше стиснута його руку. Перед парою стояла Божена з Адою. 

 — Привіт, Ромчику. Не очікувала побачити тебе тут. — дівчина мило посміхнулася, а потім перевела погляд на Ліну і добавила:— З нею. 

 — А що тут такого дивного? Не розумію: я зі своєю дівчиною не можу піти в магазин?

 Тепер на юнака дивилось три пари зацікавлених очей. Ангеліна звісно розуміла, що між ними відбувається якась хімія, але факт про те, що вона дівчина Романа сприймався трохи неочікувано. 

 — Вітаю.— порушила тишину подруга Божени. Не думаю, що це побажання прозвучало щиро. 

 Божена буквально розривала поглядом свою суперницю. А коли погляд переключався на Романа, то очі були немов голодні. 

 — Що ж, ми підемо. Нам час.— промовила Ліна і потягнула Романа в сторону каси. Хлопець радо посміхався. Ревнує! 

 Парочка розплатилась за покупки і пішла в сторону машини. 

 Розмістившись на своїх місцях, хлопець покинув стоянку біля магазину. Він поглядав на Ангеліну, яка чомусь була насуплена. Роман звісно здогадувався, але вирішив закріпити свої думки. 

 — Що з тобою? Чому така насуплена?

 Звісно Безсмертний знав причину поганого настрою, але він хотів це почути. Ну подобається йому провокувати Ангеліну. 

 — Усе добре.— прошипіла Ангеліна. Хлопець поглянув на неї і побачив як очі палають. 

 — Я ж бачу. Кажи.— Роман наполягав. Йому було цікаво почути, що коїться з його дівчиною. 

 — Ти маєш на увазі, що я ревную? Так от, спішу тебе розчарувати. Я не ревную!