Глава 13

ти королева балу, 

твоє тіло — підпал..

Чорне BMW, яке подарував своєму синову Безсмертний-старший, везе Ангеліну на танці. 

 — Ти сьогодні маєш неймовірний вигляд, як і завжди в принципі. — кинувши на Ангеліну прорізаючий погляд, промовив Роман. — Сьогодні ти будеш просто найкращою! 

 — Романе, мені ніяково. Припини, будь ласка.

 — Що?— у хлопця очі на лоба вилізли.— Ти мене не послала, а ніжно відповіла. Що з тією Ліночкою, яку я поцілував тоді в будинку? 

 — Гей! Можливо я погарячкувала з відповіддю, але я це зараз виправлю. 

 — Боже, за це я тебе і люблю!— сказав Роман, цілуючи дівчину в щічку, і вийшов з машини. Хлопець швидко підійшов до пасажирських дверей, щоб відчинити їх та подати своїй супутниці руку. 

 — Дозвольте, міледі.

 — Ви такий галантний завжди чи тільки сьогодні?— зацікавлено запитала дівчина. 

 — Для вас я готовий бути таким щодня. 

 Ангеліна взяла хлопця під лікоть та попрямувала до входу. Упевнено, не боючись ніякого осуду чи коментарів. 

 — Ти десь бачиш Вероніку? — запитала Романа Ангеліна на вушко.— Аа, он вона, стоїть з тим красенем. Підійдемо познайомось? 

 — Вже знайомі.— на Романа кинули здивований погляд.— Це мій двоюрідний брат, Владислав. Ну Владик, ну даєш. 

 — Привіт, ти сьогодні просто неймовірна, — сказала Ангеліна, обнімаючи Вероніку.— Познайомиш?— кинула погляд на її пару. 

 — Так, це Владислав. Владиславе, це Ангеліна, моя подруга, і Роман, її... 

 — Хлопець,— добавив Безсмертний за що получив ліктем під ребра від Ліни. 

 Усі посміялися і продовжили розмовляти. Роман з Владом зізналися, що кровні родичі і парочки перекинулися ще декількома фразами. 

 — Кохана, я відійду на декілька хвилин. Нікуди не тікай. У мене для тебе є сюрприз. — практично пошепки сказав юнак на вушко дівчині. Ангеліна мовчки кивнула і продовжила розмовляти з подругою. 

 — Маєш гарний вигляд. — почула насмішку позаду себе Ангеліна. 

 — Я знаю.— з'язвила дівчина Божені.

 Сама ж Божена була одягнена у чорну сукню міді з квадратним декольте та об'ємними рукавами. На ногах лакові підбори. 

 — Ти ще не зрозуміла, що я так просто Ромчика не віддам? Він буде моїм.— вже підійшовши ближче заявила пасія.

 — Я думала ти хотіла щось більш розумне ляпнути, а виявилось, що як завжди всього лиш пусті балачки.

 — Та ти що? А ти смілива, що прийшла сюди. Хто ти після того, що сталось? Тебе використали як іграшку для задоволення. 

 — Принаймні не така жирна та тупа корова як ти. Згинь з очей і не перешкоджай людям гарно веселитися. 

 Божена була здивована таким нахабством. Вона привертала увагу Романа ще з першого класу і не відступить від своєї мети так просто. Вона майже отримала його, а тут якась Ангеліна Косач без жодних зусиль забрала його собі. 

 Тим часом на сцену актового залу піднявся Роман, Данило і Артем, ще один однокласник. 

 — Роман вміє грати на гітарі? 

 — А хіба він тобі не казав? Музичну школу закінчив. Вони з хлопцями час від часу грали на танцях, але це було досить рідко. — відповіла Ніка. 

 Всі потроху почали сходитися, коли почули хто сьогодні виступає на сцені. Схоже, це дійсно сенсація. 

 — Вітаю хлопці та найкрасивіші дівчата. — звернувся Роман у мікрофон.— Так, дівчата навіть не думайте покидати приміщення, оскільки хлопці зараз впевнено будуть запрошувати вас на повільний танець. Вечір тільки розпочинається. Хоробріше, хлопці. 

 Владислав потягнув свою дівчину на танець, а Ангеліна залишилась стояти сама і поглядала на сцену. 

 На фон "ді-джей" поставив якийсь мінус, але грі хлопців це не пошкодило, звучали вони неймовірно. 

 Це що "Плач Єремії — Вона"? Та дівчата з розуму походять. Ромчик вміє дивувати. 

"Завтра прийде до кімнати, 

Твоїх друзів небагато, 

Вип'єте холодного вина..."— почав Роман. 

 Ангеліна споглядала на нього та навіть очей не відводила. 

"Хтось принесе білі астри, 

Скаже хтось: "Життя прекрасне" 

Так, життя прекрасне, а вона..

А вона, а вона сидітиме сумна

Буде пити, не п'яніти від дешевого вина 

Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь 

Та хіба зуміє голос подолати цю печаль."

 Звуки барабанів в поєднанні з гітарою пробивали в саме серце молодому хлопцеві, який зізнавався у коханні цією піснею.

 — Привіт. Можливо подаруєш мені один танець? Лише один і обіцяю не приставати.— якийсь хоробрий хлопчина наважився підійти до Ангеліни. Та мовчки кивнула. 

"Так у світі повелося, 

Я люблю її волосся, 

Я люблю її тонкі вуста" — не співав, а волав Роман, пробуючи достукатись до серця своєї єдиної.

"Та невдовзі прийде осінь, 

Ми усі розбіжимося

По українізованих містах.." — лагідна українізація. 

 Роман спостерігав як дівчина танцює з іншим і розумів, що не може на це більше дивитись. Боляче. Вона його, тільки його. 

"Лиш вона, лиш вона

Сидітиме сумна, 

Буде пити, не п'яніти від дешевого вина. 

Моя дівчинко печальна, моя доле золота 

Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста" 

 Нарешті цей невиносимо болючий танець закінчився і дівчина відійшла від свого партнера. 

 — Дякую за увагу! Гарного вечора!— сказав юнак під оплески глядачів. Він бачив як аплодує і вона. 

 Хлопець зійшов зі сцени. І пішов у сторону своєї дівчини, а той відчайдух видно наполегливий. 

 — Ти ж сказав один танець. Чому вчепився як п'явка? 

 — Ти взагалі хто? Як бачиш, я не можу з тобою розмовляти. Я з дівчиною. 

 — З моєю дівчиною, бовдуре! 

 — Раз так, то треба краще дивитись.— хлопець покинув парочку. 

 — І що це було?— виплюнув Роман.— Вийдемо поговоримо.