Глава 12

мила, я знаю ти невинна,

ти так сильно любила, 

але переміг страх

Перерва. Багато учнів спішать на уроки. Ангеліна впевнено крокувала, тримаючи за руку хлопця. Декілька десятків цікавих очей спостерігали за цією картиною. 

 — Чуєш, а мене фанклуб Ромчика не вб'є?— майже пошепки спитала дівчина Безсмертного.

 Той у відповідь лише засміявся.

 — А має? Я звісно чув, що за мною сохнуть восьмикласниці, але щоб фанклуб? Це щось новеньке.

 — Так я не жартую, треба мені тепер перцевий балончик, або кілок хоча б?

 — Кілок? А це ще для чого?

 — Ну вони ж як-не-як ще ті упирі. Мені Ніка розказала.

 Парочка засміялась і її хмурим поглядом окинули ще більше. Дехто почав ще більше перешіптуватися, але нашим молодятам було байдуже. Хоча вони не парочка і не молодята.

 Перед дверима в клас Роман перепитав ще раз, чи все гаразд, вона кивнула, даючи позитивну відповідь, і зайшла в середину. Побачивши серед учнів Антона, вона зверхньо подивилась на нього, проте серце стиснулось від жалю. А от Роман, якому той натрапив на очі, вже біг до нього з кулаками. Йому було байдуже, що на нього дивляться люди. Гнів брав верх.

 — Сильно хоробрий?— гаркнув Безсмертний. 

 — Романе, не треба!— вигукнула Ангеліна.

 Той лише поглянув на неї і дівчина зрозуміла, що Потоцького треба рятувати. Хай там який він, але Роман з нього душу витрясе. У цім Ліна вже не раз переконалась.

 — Ти про що?— невинно запитав Антон

 — Ти прекрасно розумієш про що я, покидьку.— Безсмертний зловив того за шиворот, від чого хлопець трішки припіднявся.— Фото це все? Чи було ще щось? 

 — А ніби ти не знаєш?— Потоцький гидко усміхнувся, а на очі Ангеліни набігли сльози.

 — Неправильна відповідь!— Роман вдарив того чітко у вилицю.

 — Ти нічого не наплутав?— Антон ніби отямився і встав із-за парти.

 — Знову неправильна відповідь.— Роман вдарив сильніше.— Що ти зробив з нею, покидьку?

 — Повір, це було неймовірно. З нею було просто чудово. Ніхто не брикається, роби що хочеш! — знову ця огидна посмішка і ще більше сліз на очах Ангеліни.

 Вероніка, яка зайшла в клас і побачила, що дівчина плаче, підбігла до неї, заспокоюючи. 

 Тільки поглянувши на заплакані очі своєї маленької дівчинки, Роману вистачило цього щоб озвіріти. 

 Тиша, всього лише на одну мить. А потім удар, та такий, що Потоцький впав на землю.

 — Ромчику, ти що робиш?— підбігла Божена, до хлопця, що розпростерся на підлозі.

 — Я лежачих не б'ю! Але на цей раз зроблю виключення! 

 Огида? Біль? Ні, словами не описати, що відчувала дівчина по відношенню до самої себе.

 Ангеліна вибігла з класу. Вона не могла цього ні бачити, ні чути.  

 В цей момент Віра Іванівна якраз йшла до класу, щоб проводити урок. 

 — Косач, Лісовська. Що трапилося?

 — Віро Іванівно, там Безсмертний зараз новенького вб'є! 

 — Що? Що тут відбувається?— вигукнула жінка, відчиняючи двері класу.— Безсмертний! До директора! Я зараз же телефоную батькам!

 На землі лежав Потоцький, у якого обличчя все в крові, а Роман зверху над ним з розбитими кулаками.

 — Телефонуйте, але ця наволоч сяде. 

 Роман вибіг з класу, шукаючи поглядом Ангеліну. Вона якраз сиділа на підлозі і плакала, Вероніка збоку утішала її.

 — Маленька моя, ти чого? Все добре. Я поруч, все буде добре.— хлопець впав на коліна поруч і обнійняв її.— Я зараз наберу твого батька, поговорю з ним і все буде добре, розблокуй телефон. Ти тільки не плач, я з тобою. 

 Дівчина не розуміла нічого від шоку і тому послухала хлопця.

 — Алло, Ліночко, усе добре?— стурбовано запитав тато на тій стороні дзвінка, ніби щось відчував. 

 — Алло, Ігор Михайлович, добрий день. Це Роман. Ви можете під'їхати до школи? У вашої доньки проблеми.

 — Що трапилось? Де вона? Я в місті, через 10 хв буду. 

 — Вона біля мене. Їй важко говорити. Я почекаю вас на вулиці разом із нею. 

 Хлопець ще раз повернувся до неї. Вона вже ледь дихала, сльози душили її. 

 — Ліночко, зараз приїде тато, все буде добре. Нам потрібно спуститись униз, він там буде на нас чекати.

 Роман спробував допомогти їй піднятись, але не вийшло, вона знову обезсилено сіла на землю. Тоді він легенько підібрав її на руки. 

 — Усе буде добре, золотко ти моє. Він дістане по заслузі. 

 Схоже Ігор Михайлович добрався швидше і не зміг чекати на вулиці, тому перед самим носом у хлопця двері відчиняються і за ними стоїть схвильований батько. 

 — Що з моєю донькою?! — батько кричить, побачивши такий вигляд. 

 На звук прибігає завуч, яка якраз йшла зі свого кабінету. 

 — Таточку! Забери мене додому!— схоже Ліна все ж таки прийшла до себе. І тому Роман акуратно поставив її на землю. 

 — Сонечко моє? Що з тобою сталось?— сказала Ігор Михайлович, коли донька опинилась в його обіймах. 

 — Я впевнений, що вам буде не приємно це чути, але один вишкребок підсипав їй літом щось у стакан і вчинив над нею сексуальне насилля. Вона про це тільки що дізналась. 

 — Що? Хто це зробив? Це хтось зі школи? І що з твоїми руками? — здивовано запитала завуч. 

 — Антон Потоцький, новенький. 

 — Я викликаю поліцію!— заявила жіночка.

 Вже через деякий час на місці стояв патруль, серед якого був і батько Романа, який почув що трапилось у його школі. 

 — Романе! Що з тобою?— першим підбіг батько до хлопця і поглянув на розбиті кулаки, які вже от от починають затягуватися. 

 — Це нічого, не хвилюйся. Ігор Михайлович з донькою в машині. Він намагається її хоч трішки заспокоїти, щоб та дала показання. Іди до неї! Засади цю наволоч, щоб згнила там! 

 — Стій! Це ж.. — Микола Васильович подивися в сторону автомобіля Косачів. 

 — Так, тату. Там моя Ангеліна. Тому зроби так, щоб я більше не бачив його і не бив кожен раз морду.