Глава 11

я ж така недоторканна, сталева і складна 

то чому ж завтра тріщатиме моя голова? 

 Впринципі, день пройшов непогано. Антон більше не турбував Ангеліну зі своїми забаганками і, здається, дівчина заспокоїлась трохи. Її перестало турбувати це фото. 

 Дівчина після закінчення уроків вийшла зі школи і її увагу привернула добре знайома машину. На капоті чорного мерседеса сидів Роман, схрестивши руки, і вже чекав на неї. На виході її знову перестріли та зловили за передпліччя. 

 — Хороших вихідних, крихітко! — посміявся нападник.— Це твій хахаль там стоїть? Він зараз з'їсть мене поглядом. Цікаво, якою буде його реакція коли він побачить це,— він знову показує ту світлину. 

 Дівчина вирвалась з хватки і продовжила дорогу до машини. Антон лише посміявся їй вслід. 

 — Привіт ще раз,— щоб розрядити обстановку звернулась Ангеліна до Романа.— Поїхали? 

 — Що він хотів у тебе?— виплюнув хлопець, сідаючи в машину. Звісно він підслухав розмову, але дівчині не потрібно знати про всі його надможливості. 

 — Та так, питав чи є вже розклад на понеділок.— швидко відмазалась дівчина. 

 — Коли питають про розклад руками не розмахуються і говорять про це в іншому тоні. 

 Голос у хлопця був злий та стривожений. Вона щось йому недоговорює, а той не знає що. Хоча, хто він їй, щоб вона сповідалась перед ним?

 — Тобі здалося.— байдуже озвучила Ангеліна.

 — Чим займаєшся на вихідних?— хлопець змінив тему. 

 — Завтра їду з Нікою в Кам'янець-Подільський на шопінг, а в неділю з сім'єю. 

 — А прогулятись ніяк не вийде?— надія забриніла в голубих очах. 

 — Не знаю.

 Ангеліна була чи то стомленою, чи то наляканою, не зрозуміло. Але Роман точно помітив роздратування у її висловлюваннях. Він з'їхав на узбіччя, заглушив звук двигуна і обернувся в сторону дівчини. Він повинен знати правду. 

 — Розповідай, мила. Що з тобою таке? 

 — Ти взагалі про що? Зі мною все гаразд. 

 — Я ж бачу що щось коїться. Говори мені що. 

 — Безсмертний, я не зобов'язана сповідатись перед тобою. Я сказала, що зі мною все добре. Відвези мене додому. 

 — Добре, але ти пене не переконала. Я все одно дізнаюся що і до чого. В будь-якому випадку ти можеш розраховувати на мене. 

 Роман завів автомобіль і продовжив свою дорогу додому Ліни. У тишині. 

 Вихідні пройшли відносно спокійно. Ніякі вампіри чи інша нечисть не турбувала мирне населення. Ангеліна все ж з'їздила на шопінг з Нікою, але те, що вона купила дізнаємось у суботу на танцях. У неділю вона провела цілий день з молодшим братиком за переглядами фільму та іншими кумедними справами. Між ними зав'язалися досить чудові взаємини. 

 А сьогодні понеділок і дівчина збирається до школи. Легенько підкрутила волосся лише на кінчиках. Одягнула на себе бежеву блузу і чорну спідницю-міні. На ноги вирішила, що найкращим варіантом будуть мартінси. І звісно, зверху своє улюблене пальто. 

 Тато підкинув її до школи, а сам поїхав на роботу. Він попередив, що його не буде до вечора, якісь важливі доробки по статті. А мама з Олексійком поїхала за шкільними покупками, а потім з візитом до бабусі. Ще трішки, і хлопчик піде до школи, просто йому потрібно освоїтись в новій сім'ї. 

 — Привіт, сонце. Маєш чудовий вигляд.— зробила комплімент Ніка і поцілувала дівчину в щічку. 

 — Дякую, ти теж сьогодні неймовірна. Вивчила історію? 

 — Трохи є, ця революція трохи напрягає. Як подумаю, що нам потрібно буде це все вчити на ЗНО, жах бере. А в тебе як?

 — Добре все. Я люблю історію, та і дається мені вона легко.

 Урок розпочався. Декілька оцінок полетіло в журнал, у більшості позитивні. 

 "Привіт, красуне! Вибач, що не привітався зранку. Були невідкладні справи. Буду на другий урок. Пам'ятаю про лате без цукру. До зустрічі, рибко."— прийшло повідомлення від Романа. 

 — Ходімо в їдальню. Я така голодна, коня б з'їла, разом з копитами.— засміялася Ніка, а Ангеліні залишилось тільки погодитись. Вона не любила шкільну їжу, вважала її несмачною. Дівчина краще добре поснідає, а потім потерпить додому. 

 — Доброго ранку, Ангеліна! — привітався Потоцький і зіпсував увесь настрій дівчині. 

 — Тобі щось треба?— виплюнула Ангеліна. 

 — Так! Я ж казав, що хочу реваншу. Тому дивись зараз. 

Він дістав з кишені телефон, щось поклацав декілька раз і практично всі присутні в їдальні поглянули навіть і Ангеліна, поглянули на телефон. А потім всі перевели погляд на дівчину, яка стояла в центрі зали і почали голосно сміятися. 

 — Я виграв, Косач!— Антон самозакохано посміхався. 

 — Ненавижу!— ледь видавила з себе Ангеліна і вибігла з їдальні, а потім і зі школи. Навіть не одягаючи на себе пальто. За нього вона забула і залишила в класі. 

 Перебігаючи всі перешкоди, вона дісталась зупинки, якраз їхав автобус в який вона сіла. 

 На вулиці вже стояла осінь. Холодно, небо затягнуте хмарами. Навіть враження, що зараз піде дощ. Проте дівчині байдуже, вона біжить від цього сорому в своє маленьке королівство під назвою кімната. 

 "Не плакати! Не плакати! Тобі не потрібна лишня увага."— тараторила в голові дівчина і мужньо трималась. 

 — Так, ти майже вдома!— прошептала вона, покидають зупинку. Карі очі були застелені сльозами і вона вже майже нікого і нічого не бачила.

 Ще декілька кроків і милий дім. Тут вона вже не стримувалась. Сльози рікою лились з її очей. Дівчина напомацьки відкрила двері і ввійшла всередину. Ліна побігла до себе в кімнату і впала, мов вбита, на ліжко. Вона програла. 

 Роман же їхав до школи на своєму авто. Так, на своєму. Такий досить нескромний подарунок зробили йому батьки на вихідних. 

 "Чесно, я чекав, щоб ти став дорослішим і тоді вже зробити це, але зараз я на всі сто відсотків упевнений, що ти подорослішав. Я пишаюсь тобою, синку!"— прокручував у голові слова батька Роман, постукуючи по кермі. З колонок тихо лунала музика і це додавало шарму його задуманому погляду. Хоча звідки нам знати? Він був у темних окулярах.