Глава 8

Відчув твоє тепло в розмові ночі, 

подарувати все тобі я хочу

 Між присутніми у вітальні Косачів настала тягуча тиша. Вони перекидувалися поглядами і ніхто не зміг вимовити ні слова. Ромчик же був швидше за все наймужнішим, тому порушив цю картину:

 — Я напевно піду. Вам є про що поговорити. 

 — Я проведу тебе. Проходьте на кухню, вечеря готова. — різко заявила дівчина. 

 Ангеліні було дуже незручно. Схоже батьки хочуть поговорити з нею про дещо, а точніше про декого. 

 — Я почекаю тебе на вулиці скільки треба буде. Як тільки зможеш вийти, я буду за рогом. — почав Ромчик. 

 Дівчина не розуміла звідки він здогадався, що їй потрібно поговорити, але все ж таки погодилась. У неї було багато запитань до хлопця.

 — Ангеліно. — почав батько. — Я надіюсь ти зрозумієш наш вчинок. Як ти помітила, ми повернулися не самі. Нам дуже важко далася новина про Василя і ми вирішили всиновити дитину. Коли ми побачили Олексійка зразу захотіли прийняти його в нашу сім'ю. Я думаю ви потоваришуєте.

 — Я вас розумію. Так, ми будемо найкращими друзями.

 Усе ж таки їй важко далося це рішення, але вона зрозуміла стан батьків. Тим більше знаючи усю правду. Дівчина піднялась зі свого місця і підійшла до свого нового братика. Він зніяковів.

 — Привіт, я Ангеліна. Ти ж Олексій, так? — вона протягнула йому руку і він, киваючи, мовчки потиснув її. —  Що ж, від сьогодні будемо друзями? 

 Маленькі зелені очка засвітилися і на обличчі у русявого хлопчика з'явилась усмішка. Нова сестричка йому сподобалась. У сімейному колі запанувала ідилія.

 Коли вечеря закінчилась, дівчина піднялась до себе в кімнату, щоб дати батькам змогу побути на одинці зі своїм сином, не побоюсь цього сказати. Їм потрібно було познайомитись краще.

 Бачили б ви погляд дівчини, коли на її ліжку лежав Роман, тримаючи одну руку у себе на потилиці а в іншій тримав книгу з полиці дівчини. На обкладинці було написано "Дивергент". Добре, що вона хоч у кімнаті поприбирала, не прийшлося червоніти від сорому.

 — Що ти тут робиш? Звідки ти тут узявся? — ошелешено запитала Ангеліна, закриваючи за собою двері. 

 Хлопець в свою чергу піднявся з ліжка та відклав книгу в сторону.

 — Цікава книга. Даси почитати? — Роман у своєму репертуарі.

 — Не міняй теми. Що ти тут робиш і як ти тут опинився?

— Прийшов поговорити з тобою. Я ж казав що буду чекати на тебе. Те, як я тут опинився — це не найприємніший спогад, який я пронесу крізь роки.

 — А якби хтось зайшов сюди і побачив би тебе? Ти знаєш щоб було? 

 — Ти дійсно думаєш, що для мене великою проблемою буде зникнути звідси так само, як і з'явився. Доречі, я все чув. Вітаю з поповненням в сім'ї.

 — Хто дав тобі право проникати в мою кімнату і підслуховувати розмови? Забирайся звідси! Щоб я тебе більше тут не бачила! — дівчина була зла не на жарт.

 — Заспокійся. Пробач мене, я дійсно винен. Дозволь залишитися з тобою. Нам потібно поговорити.

 — Дійсно. Нам справді є про що поговорити. Що ти таке? Ти ж не просто людина, я права?

 Увагу Романа привернув його букет, який стояв на комоді, поряд зі світлинами та іншими елементами декору. Він самовдоволено посміхнувся. 

 — Відповідай.— наполягла Ангеліна. 

 — Я не можу тобі це розповісти. Пробач, це не тільки моя таємниця. Але я тебе запевняю, що крові твоєї не вип'ю, на мишу не перетворю (тут авторка б посперичалася) і не розірву тебе при повному місяці. Я впевнений ти передивилась багато фільмів на схожу тематику і прекрасно розумієш про що я. 

 — З чого я повинна тобі вірити? - дівчина схилила голову на одну сторону.

 — Давай почнемо з того, що я вже другий раз рятую тебе і твою неймовірну шию через твою дурненьку і нерозважливу голову.

 — Не забувай що ти досі в мене в кімнаті, і чомусь впевнена, що на тобі ні подряпинки не буде, якщо ти вилетиш з мого вікна. 

 Очі Ангеліни почали пускати бісики. Роман підійшов ближче до дівчини. Вона почала тремтіти.

 "Ну все Ліночко, твій довгий язик тебе не те що до Києва, він тебе зараз в могилу заведе." — подумала юна леді. Проте вона далі продовжувала дивитись йому в очі з гордо піднятою головою.

 – Я захоплююсь тобою. Твоє серце зараз вистрибне з грудей, але ти продовжуєш так твердо стояти.

 — Я не з лякливих. 

 Ангеліна стояла на місці, спостерігаючи за його плечами, коли той підходив до вікна.

 — Якщо ти така смілива, то завтра я забираю тебе о шостій і ти їдеш зі мною. Гаразд? — сказав хлопець відчиняючи вікно.

 Дівчина кивнула головою чи то від страху, чи то сама на це пішла, добровільно. Роман зробив ще один відчайдушний крок: юнак повернувся назад до Ліни і поцілував її в щоку.

 — Ти що хороброї води напився? - ошелешено запитала Ангеліна.

 — Я ж Безсмертний. До завтра. 

 І зник. Ангеліна швидко підійшла до вікна, але хлопця не було ніде. Навіть, здавалося, дух його зник.