Глава 7

 Цей день добігав кінця. Вже половина школи говорила про те, як фраєр Ромчик закохався у новеньку. Звісно ніхто точно не знає, що Ромчик справді закохався, але ж квіти приніс, значить почуття є. 

 Ангеліна ж просто злилась. Про неї вже ходило багато чуток, адже ніхто не міг подумати, що Роман Безсмертний такий романтик. Дівчина їдко відповідала на будь-які коментарі у свою сторону і ставила на місце, всіх хто занадто цікавився її особистим життям. Однак це тільки підливало масло в вогонь. 

 Деякі дівчата, клас дев'ятий, восьмий, були закохані в Романа. Ну як закохані? Усі ми прекрасно розуміємо що це за кохання у такому віці. Учениці не те що глумилися над Ліною, вони хотіли її публічно принизити. 

 — Чуєш, новенька?— Божена зайшла в клас і зразу ж шукала поглядом свою жертву.— Що ти зробила з нашим Ромчиком, що він тобі квіти носить? За які такі заслуги?

 Однокласники голосно засміялися. Хоч учнів було декілька, але звук ехом пролунав у кабінеті і голові Ангеліни. 

 — Видно за такі заслуги, які ти не могла продемонструвати. Невже ти заздриш? Ну і є чому, як я бачу. Твоя фігура і самооцінка знаходяться приблизно на однаково низькому рівні. 

 Дівчина гордо вийшла з класу майже під аплодуючу публіку і пішла в сторону вбиральні. Звісно ж той горезвісний букет був із нею. Немає різниці хто, коли і за яких обставин подарував їй цей букет. Вона обожнює квіти, і ніколи їх не викине. 

 — Що це таке?— перестрів її Назар, той, який запросив її на зустріч. Не впевнена, що це можна назвати повноцінним побаченням. Хлопець грубо схопив її за руку і притягнув до себе. 

 — Квіти.— коротко відповіла дівчина і, поглянувши на зап'ясток, додала:— Відпусти, мені боляче. 

 — Я не розумію! Що це все означає? Якого біса, хтось дарує тобі квіти. У тебе що вже є кавалер, а ти погодилась піти зі мною на побачення? 

 — Це просто маленька приємність.— Ангеліна процитувала Романа. Вона не хотіла оправдовуватись перед Назаром, оскільки це не її королівського високодумства справа. Та й він їй ніхто. 

 — Знаю я про цю приємність. Уся школа говорить про неї говорить. Ти мені дійсно сподобалось, а виявилось що ти звичайна повія. Ви чули народ? Наша новенька повія!

 Хлопці і дівчата звернули увагу на цю ситуацію, яка все більше і більше набирала обертів, і почали сміятись. 

 Дівчина вирвала руку з хватки хлопця і гучний ляпас відбився п'ятьма пальцями на щоці Назара, так, що той аж трішки хитнувся. 

 — Вітаю. Навіть повія змогла поставити тебе на місце. Не наближайся до мене. І не дай боже мені почути, що ти хоч якісь гидкі речі про мене говориш чи розпускаєш чутки — ти гірко пошкодуєш. Війна зі мною болюча, не розпочинай її. 

 Ангеліна продовжила свій шлях на вулицю. Їй потрібно було негайно подихати свіжим повітрям. 

 Як тільки двері школи відчинилися, прохолодний вітерець вдарив у обличчя дівчини і збадьорив її. 

 Дівчина легенько всхлипнула. Стільки навалилось на неї. Нова школа, напад, смерть брата, вампіри, плітки у школі. Можна відчути себе героєм крутого підліткового американського серіалу. Але за цим цікаво спостерігати лише з екранів гаджетів. Проживати це все на собі досить складно. 

 Вона сіла на сходинки і дивилась кудись вдаль. Просто неймовірна ідилія. 

 "Так, Ліночко! Заспокійся! Не треба розводити тут соплі! Ти сильна. Вбивцю брата знайдуть, плітки розійдуться, вампіри згорять на сонці.— запевняла себе дівчина.— А зараз біологія і додому. Досить на сьогодні школи." 

 — Застудишся.— почула ззаду себе голос і хтось накинув куртку на її плечі. 

 — Чорт! Навіщо так лякати? — гойкнула дівчина і різко підвелась, щоб побачити хто порушив її тишину. 

— Пробач. Не хотів.— Роман дивився прямо їй в червоні очі застелені сльозами.— Ти плакала? Щось трапилось? 

 — Навіть якщо і трапилось, я думаю, що тебе це ніяк не стосується. 

 Дівчина пішла в сторону входу, кидаючи куртку йому в прямо в руки. Через хвилину почнеться урок. Хлопець зловив її за зап'ясток, трішки не розрахував силу. 

 — Хватить мене зупиняти! У вас тут всі так грубо поводяться з дівчатами чи це якийсь окремий вид? 

 — Тебе хтось образив? Ти тільки скажи. Я йому..— голос у хлопця почав тремтіти. 

 Що можуть робити ці карі очі з непереможним характерником? Легко — перемогти.

 — Та що з тобою?— дівчина вирвала свою руку.— Що ти взагалі виробляєш? Це якийсь договір чи спір? Мені набридло це все. Мало з того, що до мене і так прикута уся увага через те що я новенька і через Василя, ще й дізналась що я хвойда. І все через твої незрозумілі залицяння. Хватить з мене. Залиште мене в спокої!

 — Хто тебе назвав хвойдою? Кажи правду я і так дізнаюсь. 

 — Не твоя справа. Відчепись від мене. 

Якщо тебе хтось образить, я оголю кулаки,

та вони ламалися на то багато разів...

 ..Ангеліна ввійшла у потрібний їй кабінет. Звісно вчителька запізнювалася, точніше затрималась. Дехто кинув декілька поглядів на неї, хтось перешіптувався. 

 — Ти просто неймовірно ставиш всіх на місце. Я б не змогла б так.— почала Вероніка.— А якщо серйозно, у вас з Ромчиком щось є? 

 — В тім то й справа, що абсолютно нічого. Я взагалі не розумію для чого ця вистава з квітами була. 

 — Можливо ти сподобалась йому. Але щоб Ромчик таке чудив? Це щось новеньке. 

 — Я ж знала, що буду зіркою школи, але щоб настільки. 

Двері в клас відкриваються. Всі замовкають — думають, що це біологічка. 

 — Заходь, недоумок! — звучить з-за дверей. 

 У клас входить той самий Підблідний з яким Ангеліна так активно розмовляла на перерві. Підблідний з розбитою губою. А за ним і Безсмертний. 

 "Якого біса?" — подумки пролунало в голові Косач. 

 — О, ти тут. Добре, я думав треба буде тебе шукати.— з усмішкою промовив Роман.— Вибачайся! 

 Хороший настрій з обличчя хлопця різко зник. На його заміну прийшла неймовірна лють. Здається він зараз ще раз вріже йому.