Глава 6

 "— Доню, доню! Прокидайся! Василь зник!" — Ангеліна прокручувала цей момент в своїй голові вже безліч разів. 

 Брата, а точніше його тіло, вже знайшли. Мати виплакала всі свої очі, а батько не спить вже другу ніч. 

 Коли його привезли додому, всі мовчали. Ніхто не міг повірити, що його вже не має, особливо Ангеліна. Дівчина так любила свого надокучливого меншого братика, що просто не вірила в це.

 Пройшло декілька годин, а Ліна все ж не виходила з кімнати: плакала. Батько піднявся наверх. 

 — Ліночко, спустися. Я впевнений він б не хотів щоб ти так плакала. Він любив тебе.— тато обійняв дівчину за плече. 

 — Татку. Вони знайдуть того, хто це зробив?

 — Обов'язково. 

 Ліночка піднялася і спустися на низ. 

 Мертве тіло брата вже було готове до усіх церемоній. Красивий костюм, сорочка, все як потрібно. Дівчина підійшла ближче і поглянула на нього. 

 — Його покарають.— зі сльозами на очах промовила Ангеліна. 

 Вона ще раз поглянула на братове обличчя і її увагу привернув один елемент: на шиї укус, ніби то від собаки чи якогось іншого дикого звіра. 

 — Мам! Мам! Ти це бачила?

 Мама, яка сиділа на кухні, на крик дівчини побігла в вітальню. 

 — Що трапилось, доню?— пролунав стурбований голос. 

 — Ти це бачила?— дівчина показала на слід на шиї.

 — Так, таких декілька по всьому тілу. Поліцейські гадають, що це дика тварина, а точніше декілька. Поглянь, на шиї один розмір укусу, на руці інший,—мама підтягнула рукав трішечки вгору. 

 "Ні. Дикі тварини розривають тіла. А тут просто укус. І дивний блідий колір шкіри. Не як у звичайних мерців."— зауважила Ангеліна. 

 Вона згадала про серіали про вампірів і всяку нечисть і до неї дійшло: тоді у лісі на неї напав не просто хлопець, а упир. А Роман захистив її від нього. Але він точно знав як діяти, не просто ж так він пронизав тіло нападника дерев'яним кілком, який він носить з собою кожен день просто так, бо надивився "Сутінок" і інших мелодрам. 

 Ангеліна швидко пішла в свою кімнату по мобільний телефон. 

 "— Ало. Ніко. Чуєш?" 

 "— Так, мені так прикро, що з тобою таке сталося. Прийми мої співчуття."

 "— Дякую. В мене є до тебе одне прохання. Мені потрібен номер Романа Безсмертного. Ну, того вискочки."

 "— Гаразд, кину есемескою." 

 Дівчина домовилась про зустріч з хлопцем , попередила батьків і поїхала на першому автобусі в місто. 

 Небо чомусь різко затягнулось хмарами. На вікнах вже були помітні краплі дощу. 

"Дідько, знову забула взяти парасолю і знову промокну."— подумала Ліна. 

 Юна леді у спортивному костюмі вийшла з автобуса і пішла в потрібний їй напрямок. Дощ накрапав, але сильного ще не було. 

 — Вітаю, ще раз.— дівчина вивела Романа зі своїх думок.— Перейдемо до справи відразу. Перед цим хочу сказати, що ця розмова залишиться поміж цими зруйнованими стінами і не вийде за їх межі. 

 Хлопець поглянув їй у вічі. Серце забилось швидше. Карі очі помутніли і стали червоні. Плакала. Звісно, це ж близька для неї людина. І раз вона тут, значить вона догадується якою смертю загинув Василь. 

 — Я привіз тобі каву. Подумав, що тобі це потрібно. Лате, без цукру.— хлопець пішов в сторону мотоциклу, а згодом добавив:— І твої речі, які ти забула тоді на танцях. Ти зникла і тому я забрав їх. Не викидати ж мені їх. 

 Він протягнув їй стаканчик і невеликий пакет. В його теплому погляді можна було побачити як він піклується та хвилюється за Ангеліну, хоча відкрито казати цього не може. Та й вона не зрозуміє цього. Тим більше в неї зараз інша мета. 

 — Дякую,— дівчина взяла речі і стаканчик з кавою.— Що це тоді було в лісі? 

 Роман поглянув на неї так, ніби нічого не знає і взагалі не розуміє про що йде мова. 

 — Я про цього, кого ти вбив? Хто він був? 

 — Я знаю, яка причина смерті твого брата. Прийми мої найщиріші співчуття. У справі написано, що це дикий звір, але... 

 — Але дикий звір розшматував би його на частинки. А тут рівні укуси, двох розмірів, більші і менші. І неприродній колір шкіри як для трупа. — на очах дівчини почали навертатися сльози, які вона не могла втримувати. 

 — Є ще один факт, якого ти швидше всього не знаєш, тому що його немає ні в справі, ні в висновку розтину від патологоанатома. Обезкровлення. 

 Дзвінка тиша настала поміж парою. На щоці Ангеліни покотилася одинока сльоза. Роман підійшов ближче і подушечкою пальця витер її. Хлопець не подумав про наслідки, це просто була миттєва слабкість.Він дивився на неї, а вона на нього. Без слів. 

 — Тобто це виходить, що головний персонаж "Сутінок" чи роману Брема Стокера це не вигадка. Вампіри дійсно існують? Це абсурд, але після того як Андрій розсипався в порох, а тіло мого брата усе в укусах і обезкровлене, то значить існують. 

 — Так. Ти права. Я б не хотів щоб ти про це знала. Цим ти наражаєш себе на небезпеку. Але ти розумна і тобі буде не складно скласти два плюс два.

 — Звідки ти знав що тоді робити в лісі? Звідки в тебе з'явився цей кілок? І ти його.. вбив..— дівчина ледь видавила із себе це слово,— настільки холоднокровно, наче робив це сотні раз. Невже ти теж один із них?

 Ангеліна була наляканою. Якщо Роман теж якась нечисть, то вірогідність того, що вона піде звідси живою один до міліону. Тільки зараз вона зрозуміла небезпеку своєї витівки. Її можуть пошматувати прямо тут, на пагорбі. 

 — Ні. Я не один із них. Ти можеш не боятися мене. Вампіри існують, тому не гуляй до ночі, краще сидіти вдома, або як я ходити з кілком. Вбивцю твого брата вже старанно шукають і я в тому числі. Обіцяю, що знайду його. Більше відповідей не можу тобі дати, заради ж твоєї безпеки. Це все, що я можу тобі розказати. 

 — Гаразд, дякую за правду. Все залишиться між нами. Бувай.

 Ангеліна вже зібралася йти. На щоці ще залишився ніжний слід від м'якої подушечки пальця хлопця. Вона торкнулася того місця і зупинилася на хвилину. Дівчина повернулася до Романа, а той їй просто усміхнувся, так тепло і затишно.