Передмова
Усі герої, імена та прізвища вигадані. Історія не описує в точності міста Жванець в реальному житті, тому жителі не ображайтесь. Усе підібрано для образу та атмосфери. Описи локації взяті з фантазії автора
Глава 1
Жванецька школа вітала учнів першим дзвінком та теплим вересневим сонцем. Високі липи зустрічали усіх шелестінням листя та трепетом останнього тепла. Вже зовсім скоро у Жванець прийде дощова похмура осінь, а за нею холодна зима. Школярі мчали до будівлі і через власне бажання, і через батьків, і через обов’язок, суть якого вони не зовсім розуміли.
На одній з автівок, що під’їжджали одна за одною до воріт, приїхала нова особистість у цьому навчальному закладі - Ангеліна Косач. Ця дівчина перевелась з іншої школи, для того щоб завершити десятий та одинадцятий класи та вступити до хорошо вузу.
Тендітні худорляві плечі та струнка талія, яку дівчина підкреслила ремінцем на сукні, одразу були помітні серед старшокласників. Оскільки Ліночка (так любить називати її тато) була новою особою, то друзів у неї не було. Впринципі, у неї ніколи не було друзів, з якими вона могла поговорити з душею. Цю особистість ніколи не любили підлітки, вважали її дивною та нудною. Ангеліна любила читати книги, писати вірші та займатись облаштуванням свого будинку. Це нудно, адже вона рідко пила алкоголь, рідко ходила на дискотеки та ніколи не курила, як її псевдо-подруги. Ця мадам з весь вечір на дні народженні у татової племінниці по дідусиній лінії троюрідного брата вуйка свата могла випити лише келих вина, та навіть його інколи не випивала до кінця.
У цей день вона була одягнена не зовсім помітно, але все одно привертали увагу її чіткі риси обличчя, які вона успадкувала від свого батька, та яскраво виражені карі очі з каштановим волоссям середньої довжини, яке красиво укладеними локонами спадало вниз по плечах.
Ліночка дуже сильно любила красиво одягатись. Її стилю заздрили всі, проте ніхто ніколи не подавав вигляду та ніколи не робив компліментів. Ця міледі комбінувала речі так, немов стилісти працювали над її образом годинами. Її стиль не можна було визначити, заганяючи в рамки одного напряму. Це була просто вдало скомбінована сукня з батьковим жакетом та маминим взуттям та маленькою сумочкою і так Ліна могла піти на каву в своє улюблене кафе, яке було приблизно у двадцяти хвилинах їзди на автобусі від її будинку.
А ще я забула дописати один важливий факт! Ліночка просто обожнювала каву. Ця несуразна пані настільки любила її, що практично завжди вона була зі стаканчиком або з чашкою ароматного напою. Кава була незамінним атрибутом життя пані Косач, тому кожен свій ранок вона розпочинала саме з неї. Правда й тут не так усе просто, як здається. Тільки лате чи капучино з невеличкою кількістю цукру.
І так, відступимо від розмови про головну героїню і повернемось в сьогодення. Ліночка впевнено крокувала по коридорах школи, а в голові гуділа лише одна думка: “Де ж цей клятий двадцять восьмий кабінет?!”. Попри все Ліна ніколи не показувала людям свій емоційний стан, тільки батькам та меншому від неї на 2 роки брату Василю. І ось нарешті, знайшовши потрібний кабінет, дівчина постукала та відкрила, за якими сиділи її майбутні, а можливо вже теперішні, однокласники. Олександра Євгенівна розпочала розмову першою:
— Шановні учні, прошу познайомитись, цю дівчину звуть Ангеліна Косач,— Ліна швиденько провела поглядом по 24 учнях, що сиділи за партами,— вона тепер буде навчатися у цій школі. Я надіюсь, що ви будете всі будете дружні з нею…— і бла-бла-бла та решта слів, які говорить учитель при знайомстві нового учня з класом. Олександра Євгенівна завершила свою п’ятихвилинну доповідь і Ліна нарешті сіла на вільне місце біля однієї із дівчат.
Хвилини бігли надто довго, але тут початковий урок правил перериває стукіт у двері, які в ту ж мить відчиняються. Із-за них виходить високий хлопець в красивій ідеально попрасованій сорочці та чорних джинсах.
— Олександро Євгенівно, пробачте за запізнення, але сьогодні надто великі пробки, самі розумієте.