9

Северин залишився нерухомим в траві. Потрібно було дочекатись, поки розійдуться учасники змови, заспокояться і розслабляться вартові. За якийсь час Северин вирішив пробиратися до своїх. Потрібно було щось вирішувати до ранку. Вертатись берегом було небезпечно. Річкою теж цього разу було не з руки. Адже повертатись потрібно було проти течії. І в цьому випадку за купою сухого очерету не сховаєшся, адже він не плаває проти течії. Тому Северин вирішив не змінювати своїх намірів і обійти ворожий табір навколо.

Досягнувши південного краю табору річкою, Паливода вийшов на берег і обережно почав обходити його. З табору чулися плач та стогони полонених.  Серце козака стискалось від тої картини і від безсилля чимось зарадити. «Нічого, - заспокоював себе Северин,- потерпіть ще трохи. Ми вас звільнимо. Чого б це мені не коштувало».

В деяких місцях трава була зовсім низенькою. Ці відрізки доводилося долати плазом. Перетнувши чергову таку лисину і сховавшись у високих заростях, рука козака раптом натрапила на ногу вартового. Той саме задрімав у своєму сховку, як Северин практично заповз у лігво. Спросоння вартовий злякався, але поки його сонний розум кумекав що сталося, Паливода вихопив кинджал і встромив його в горло татарину, одночасно навалившись на нього всім тілом. Через пробиту горлянку вартовий не міг закричати, а тільки видавав тихе гарчання під час якого з рани цебеніла кривава піна. В цей час з темноти почулися кроки іншого вартового, що відходив за покликом природи.

- Ти що там заснув що аж захропів? – жартома спитав той хто наближався.

Часу було обмаль. Відповзти в бік вже не було можливості. Северин гарячково думав як діяти. Він взяв лук, що лежав тут же, дочекався поки ворог наблизиться якомога ближче і вистрілив йому в серце. Проте Паливода не був великим майстром стрільби з лука і стріла втрапила трохи вище. Від здивування татарин на секунду онімів. Цього часу було достатньо щоб козак кинувся на ворога і перерізав йому горлянку. Здригаючись всім тілом і хропучи, вартовий осунувся на землю і затих.

Тепер ситуація вимагала якнайшвидшого повернення до своїх. Невідомо коли прийде зміна чи перевірка на цей пост і побачить криваву картину. Найкраще було б аби це сталося вже тоді як Паливода буде серед свого загону. Часу спробувати заховати трупи не було. Як, власне, і сенсу. Будь-яке пересування тіл буде досить чітко відображене на траві. Тому, залишивши місце як є, Паливода швидко, наскільки це було можливо в даній ситуації, попрямував навколо табору до свого загону.

Вже коли він був біля східного краю табору і почав розрізняти силует валу, до якого прагнув, почулися вигуки і активний рух. Намагаючись зберегти холоднокровність, щоб не встати в повний зріст і не побігти чимдуж до валу, Северин все так же крадькома продовжив рухатись далі. Цього разу вміння тримати себе в руках врятувало його. Бо на дорозі йому трапилася ще пара вартових. Вони теж стурбувались шумом з табору. Тому стали в повний зріст повернувшись до табору.

На валу Северин знайшов своїх вартових на тому ж місці. Там саме перебували троє, серед яких Федір Тихий. Його козаки покликали, коли побачили метушню в таборі.

- Весело ти пройшовся в них, - спокійно сказав Тихий.

- Так вийшло. Але цим я нічого не вже не зіпсував. Ви вдвох біжіть до решти. Швидко збираємось і йдемо звідси.

Двоє козаків помчали до загону.

Федір дивився на табір і нічого не питав. Він знав, що, якщо треба, то отаман сам все розкаже.

- Отже, все дуже недобре, - почав Северин. - Там, - показав на табір, - Цвіркун з загоном. Вони знають що ми тут.

І Паливода переповів усе, що дізнався цієї ночі. Промовчав лише про зрадника серед них. Ним міг виявитись хто завгодно. Навіть сам Тихий. Тихий зітхнув і кивнув головою показуючи що зрозумів ситуацію. І вони побігли до решти.

Северин відвів свій загін на північний захід. Проте не дуже далеко. Що б там не було, а наглядати за пересуванням ворога потрібно. А зараз потрібно було все добре обдумати і вирішити як діяти далі. Зібравши на нараду своїх побратимів, Северин запропонував відправити частину загону до Петра Тертого з останніми новинами. Але поперед них відправити посланця до нього ж. Всі розуміли, що, знаючи про їх загін, татари будуть контролювати шлях між табором і військом Тертого. Северин сподівався на те, що був наказ не чіпати наступного посильно. Ще одну частину загону відправити прямо на Січ до кошового. Решта має залишитись і виконувати завдання далі.

Залишивши при собі Кабана, Тихого, Шкіру та ще п’ятьох козаків, Северин наказав іншим вирушати.

- Не дає мені спокою цей Орел, – звернувся Тихий до Северина. - Навіщо йому все це? І для кого він це робить? Є в мене думка. Він достатньо близький з Голкою. Може це писар наш щось затіває.

- Які можуть бути в нього цілі?

- Та хто його зна. Може в кошові прагне. Підставить Гомона, почне шептати всім, що той поганий, а він хороший. Ще й Виговський може допомогти. Йому Гомін теж незручний.

- Цілком імовірно. А для того, щоб його виставити в поганому світлі, татари мають розбити наше військо. Невже він на це піде?

- Та люди різні. Для нас це казна що, а для нього хто зна.

- Ну, з цим ми розберемося ще. Наразі потрібно зрозуміти що саме задумали татари і як допомогти війську.

Козаки вирішили перечекати до вечора поки уляжеться здійнята буча. Менша кількість їх загону давала перевагу відносно таємної розвідки. Така кількість людей і коней була набагато менш помітною, потребувала меншої кількості продовольства і місця для постою.