Тарас. Зізнання.

Повертався додому в піднесеному настрої. Мажорка виявилась досить приємною... Стоп! Він більше не називатиме її мажоркою. Її ім'я - Єва, і відтепер це його улюблене ім'я. 

Та й не схожа вона була на мажорку! Не було в ній тієї зверхності чи зарозумілості. Вона любила молочну пінку в склянці з капучино, а коли сміялася - мружила очі. 

Тарас ловив себе на думці, що не може викинути з голови Єву. Все нагадувало про неї. І коли розмірену їзду порушила вібрація побитого Сяомі в кишені, Тарас вже знав, від кого був той дзвінок...

З'їхав на узбіччя, загальмував, дістав смартфон - вона!

 - Алло! Тарасе, мама зачинилась і не відповідає! Будь ласка, приїдь якнайшвидше! - у слухавці чулися схлипування дівчини.

 - Швидку викликала? Викликай, швидше! Я зараз буду!

.

Тарас розвернув мотоцикл і на повній швидкості помчав до будинку Єви. Десять хвилин - і він вже на місці.

Заплакану Єву знайшов під дверима материної спальні. Сиділа на підлозі, тримаючи в руках телефон.

 - Відійди, - наказав.

Трохи зусиль - і двері спальні злетіли з завіс. Тарас увірвався в кімнату, і, на свій подив, не застав у ній нікого. Єва застогнала і безсило опустилась на ліжко.
- Це все Лізка, сволота... Точно була тут...
Дівчина закрила обличчя долонями. Тарас розгублено дивився на неї. Які слова підібрати, щоб втішити і заспокоїти цю дівчину?
- Дзвони матері, - коротко наказав.
Єва кивнула головою. Тарас мав рацію.
Але абонент постійно був зайнятий, а згодом і поготів зник з зони покриття. Хлопець в цей час набирав номер баби Клави. Вібрація старенької, як і її власниця, нокії, линула з вітальні. Мобільник знайшовся під якимось барвистим в'язанням, що віддалено нагадувало рукав кофти. Єва впізнала в ньому свій майбутній джемпер - спеціально попросила матір зв'язати, щоб відволікти від сумних думок.
Тарас, який весь час нервово ходив по вітальні, раптом клацнув пальцями.
- Єво?
Дівчина підняла голову.
- У твоєї матері теж айфон, чи не так?
- Та-а-ак, - простягнула невпевнено.
"Навіщо йому здався той айфон?!"
- Спробуй відстежити геолокацію її телефону. Повинно допомогти.
- Тарасе, ти геній! - дівчина почала швидко водити пальцями по екрану, але вже за кілька хвилин завмерла від подиву, показавши Тарасу екран. І було чого дивуватися - якщо вірити карті, Діана їхала в протилежному напрямку від будинку.
- Що за?..
Тарас не розумів нічого. Але Єва, здається, почала розуміти.
- Здається, я знаю, куди вона прямує.
Швидко пояснила свою теорію, і вже хотіла, повна рішучості, вийти з будинку, як раптом її зупинила рука Тараса.
- Ти серйозно думаєш, що я тебе відпущу в такому вигляді? Подивись у дзеркало.
Єва зойкнула, згадавши про розмазану туш і мішки під очима. Гукнула: "Я зараз!" і зникла у ванній.
Тарас тим часом вигідно вмостився на дивані, розглядаючи рамки з дитячими Євиними фото, якими густо був заставлений невеликий столик у кутку. На одному з них міні-Єва у білому халаті притискала до себе мумію, в якій за бинтами ледве вгадувалась лялька барбі. На іншому Єва з батьком. Обоє усміхалися, Єва майже без косметики... Тарас задивився на ямочки на щоках дівчини, і не помітив, як вона вийшла з ванної, і вмостилась на кріслі біля нього.
- Подобається?
Від несподіванки Тарас ледь не випустив фото з рук.
- Так, тобто... Цей... - розгубився. А потім, несподівано сам для себе випалив: - Ти дуже гарна, Єво.
- Я знаю, - вона злегка почервоніла. Та, моментально опанувавши себе, кинула: - Але зараз не час... Мусимо їхати.
.
Вийшли з дому. Єва ще раз пояснила, куди їхати. Потім сіла за Тарасом на мотоцикл і трохи тісніше, ніж зазвичай, притиснулась до широкої міцної спини Тараса. За кілька хвилин виїхали на шосе. Холодний вечірній вітер бив по обличчях, нестерпно морозив руки, забирав останнє тепло. Єва ще тісніше пригорнулась до Тараса і вкотре пошкодувала, що так легко вдягнулась. Тарас помітив цей жест, зупинив мотоцикл, зліз сам, і допоміг злізти Єві.

 - Але ж ми ще не приїхали!

 - Знаю. Подивись на себе - вся тремтиш. Ходімо хоч кави вип'ємо, якраз кав'ярню проїхали.

Кава виявилась на рідкість несмачною. Єва замовила собі капучино, сподіваючись втішитись молочною пінкою, яку вона так любила, але темно-коричнева рідина у склянці була схожа на все що завгодно, окрім нормальної кави. Тож, скориставшись нагодою, коли ніхто не бачив, Єва викинула у сміття пластиковий стаканчик.

"Гидота" - подумала дівчина, а в голос сказала лише:

 - Ну що, їдемо далі?

 - Поїхали, - Тарас знову одягнув на себе шоломиі осідлав "залізного коня", - З тобою - хоч на край світу.