Діана. Удар.

Останнім часом світ почав втрачати кольори. Спочатку непомітно - ледве-ледве блякли, потім - вицвітали, і згодом - зовсім посіріли. Їжа втрачала свій смак, як би ретельно не була приготована.

Діана не помічала цього всього. У спальні відтепер були надійно зашторені вікна, їжа поверталась на кухню недоторканою.

Молодий блакитноокий лікар сказав, що в неї депресія. Діані було байдуже.

Ліжко, наполовину порожнє - Павло більше не затримувався вдома довше, ніж на кілька годин. Якщо вже залишався ночувати - обирав для сну порожню гостьову спальню. Діана знала про це лише з перешіптувань Єви і Клавдії Петрівни - їй самій часто просто не вистачало сил піднятися з ліжка.

Єва завжди була поруч. Розмовляла з матір'ю, змушувала її їсти, наполягала, щоб матір хоч зрідка виходила на подвір'я. Іноді приїздила Клавдія Петрівна. Не до Павла, до якого завжди ставилась як до сина, а до Діани. Доглядала за нею, годувала, змушувала говорити про все, що турбує. І Діана оживала. Навіть психіатр помітив прогрес і поступово відміняв деякі препарати. Здавалося, життя налагоджується... До сьогоднішнього дня.

Діана сиділа у вітальні з бабою Клавою і вчилась в'язати. Психотерапевт схвалив ініціативу старої, тож і Діана тепер в'язала - шарфи, шкарпетки, серветки на стіл... Баба Клава навчила її плести різні візерунки, тож тепер шарфи рябіли жакардовими ялинками, зигзагами та лабіринтами, ажурні серветки прикрашали простору вітальню, а сама Діана сиділа у плетеному кріслі, кутаючись у тепле шерстяне пончо з мексиканським орнаментом. Вони в'язали джемпер - вчора Єва побачила у модному журналі і конче захотіла собі такий же.

Баба Клава задрімала, не дов'язавши спинку. Голова схилилась на груди. Діана задивилась на стару, уявляючи себе в її віці. Доля не щадила Клавдію Петрівну - в тій жахливій аварії, що забрала батьків Павла, вона втратила чоловіка. Сама виростила і поставила на ноги доньку, і при цьому ніколи не скаржилась на життя. Тільки тихо зітхалаа при згадці про чоловіка.

Діана подумала про Єву. Дитина стала на її бік, і весь вільний час присвячувала матері. Діана почала помічати в дочки риси власного характеру - гордий погляд темних очей, різкуватий владний голос, прагнення бути першою. Як вступала в медичний - дні і ночі готувалась, а таки склала всі вступні іспити, сама пройшла на бюджет. Злі язики говорили, що то все заслуга багатих батьків, натякали на зв'язки тата-лікаря, але Євині успіхи в навчанні заткнули їм рот.

Діана чи не вперше пошкодувала, що так мало цікавилась доччиним життям. Цікаво, чи зайнята юна голова? Бачила, і не раз - приходить з пар, відпочине трохи, а потім знову за навчання. І так аж до вечора, доки не приїде баба Клава. Тоді спускається у вітальню, посидить трохи, порозмовляє, а сама все вигадує привід вийти на вулицю. І Діана знала, що (а точніше - хто) був причиною цього. Хлопець, котрий часто підвозив до них бабу Клаву, а іноді навіть допомагав по господарству. Здається, його звали Тарасом. Діана помічала, якими поглядами дивляться одне на одного ці двоє. Це дратувало. Після Павла жінка розчарувалась у сильній статі і була переконана - цей хлопчина неодмінно розіб'є серце доньки, варто їй лише довіритися. Поклала собі, що поговорить з Євою.

Роздуми перервав скрегіт ключа. Павло? Згадав, зрадник, що у нього є дружина. Діана зібрала докупи рештки гідності і повернулась до в'язання - щоб не бачив, як тремтять руки. Але вона вся похолола, коли почула й інші голоси, з яких виділявся і один жіночий. Лізка!

До вітальні увійшли троє. Діана не помилилася: любий чоловік приперся разом зі своєю шльондрою. Вистачило ж нахабства!

 - Діано... - Павло нерішуче почав розмову, позираючи на чоловіка в костюмі.

 - Нам треба поговорити, - Лізка, як завжди, взяла бика за роги.

 - Мені нема про що говорити з тою, котра вкрала мого чоловіка, - холодно відрізала Діана і продовжила перебирати спицями.

 - Дозвольте мені представитися, - чоловік в костюмі вийшов наперед. - Андрій Васильович Павленко, адвокат Павла Івановича. Я тут, щоб допомогти вам вирішити питання, пов'язані з вашим розлученням.

В'язання ледь не випало з рук, проте Діана опанувала себе.

 - Нашого... Розлучення? - вона окинула нищівним поглядом чоловіка і його нову пасію, - Ти вже все вирішив і влаштував, не обговоривши це зі мною?

 - Люба, так буде краще для нас обох, - нахмурився Павло, - просто підпиши папери, і все.

 - Я взяв на себе сміливість підготувати необхідні документи, - заговорив адвокат, запобігливо позираючи в очі Павла, - потрібен лише ваш підпис, решта - за мною.

Діана скептично підняла брову.

 - А я бачу, ви вже все продумали до деталей. Та ваші зусилля марні - я не підпишу жодного паперу без свого адвоката. А то й взагалі відмовлюсь дати тобі розлучення. А зараз - геть з мого дому!

.

Згодом, після кількох суперечок, сварки, в якій мало не постраждало Лізкине волосся (ах, який жаль) і Діанине пончо, незвані гості все ж забралися. Діана змучено опустилась у крісло. Погляд ковзнув по великому дзеркалу на стіні,і уловив в ньому лише руїни того, що колись було Діаною. Розтріпане волосся, в якому вже пробивалась сивина, мішки під очима, зморшки, жахливе, розірване пончо. Куди поділась вся краса, за яку її так кохав Павло?

Жаль до себе змінився холодною злістю. Хоче розлучення? Буде йому розлучення! Але Діана присягається - зрадливий чоловік ще пошкодує, неодмінно пошкодує про все. Вона його знищить. Але сама вона не впорається. Потрібна допомога.

 - Клавдіє Петрівно! - потермосала стару за плече. І щойно літня жінка прокинулась, Діана ошелешила її новиною:

 - Вставайте! Ми їдемо до мого батька!

.

Не було часу на роздуми. Діана викликала таксі, а доки чекала - дзвонила. Домовилась з майстром, щоб завтра ж у будинку змінили замки, записалась в салон краси, зателефонувала адвокату... Стара не могла зрозуміти, з чого вся ця метушня. Згодом, коли вже таксі довезло їх до місця призначення - особняка за містом, і коли жінки переступили поріг оселі Діаниного батька, вона промовила: