Єва. Єдність

Додому їхала повільно - не тому що не любила швидкої їзди, а тому, що боялася втратити пильність, віддавшись емоціям. Єва не могла не визнати, що характер успадкувала материн - так само з гідністю переносили всі негаразди, не показуючи нікому, що її болить. Ну, майже нікому (тут згадала сірі очі того хлопця і ледь не в'їхала в зад тойоти, що їхала перед нею).

Телефон все вібрував і вібрував. Єва роздратовано закинула його на заднє сидіння. Хотілося викинути просто на проїжджу частину, і на додачу переїхати його колесом. Але Єва обмежилась лише одним роздратованим жестом, адресованим водію тойоти.

Вдома її зустріла заплакана Юля. Мати в реанімації - то все завдяки Юлі, насторожилась, чому двері незамкнені, а дома начебто нікого немає. Пройшлась коридором - пусто. У вітальні - нікого, окрім напівпорожньої пляшки сапераві. Стримуючи подив, Юля піднялась на другий поверх, де, на американський манір, були спальні Єви та батьків. У одній з кімнат Юля і знайшла Діану. Непритомна, але на шиї ледь прослуховувався пульс. Юля запанікувала, але все ж викликала швидку. Тоді спустилася вниз, налила собі вина і заплакала.

...

Просторий лікарняний коридор. М'які дивани для відвідувачів, журнальні столики, завалені санбюлетнями і різкий запах деззасобу. Єва звертала увагу на кожну дрібницю - на тріщини в кахельній плитці, на візерунок оббивки дивану... На все, що завгодно - лише б не дивитися на згорблений силует батька. Він приїхав у лікарню за лічені хвилини, як отримав від Єви коротке повідомлення.

"Мама в реанімації. Приїжджай"

Намагався заговорити, навіть підсів до Єви на диван, але дівчина тут же встала і відійшла на інший бік коридору.

 - Єво... 

 - Мовчи. Я не хочу тебе слухати.

 - Але нам треба поговорити.

 - Нема про що говорити! - Єва стиснула кулаки. - Як ти міг?!

Батько відвів очі. Єва демонстративно відвернулась, показуючи неприязнь до нього.

...

Діану виписали з лікарні. Найважче було довести лікарям що отруєння не було спробою суїциду. Ретельне обстеження у психіатра виявило в Діани депресію середньої важкості. Жінка замкнулась у собі, днями не виходила з кімнати, значно схудла. Кудись подівся блиск з її очей, голос втратив свій тембр, який так подобався Павлу колись. Тепер видавалось, що йому було байдуже. Все менше часу Павло проводив дома, і все більше - з Лізою. Пояснював це спільним проектом, тендером на закупку нового обладнання, старою дружбою - чим завгодно. І знайомі в це вірили. Вони хвалили Павла, називаючи його стовпом, на якому тримається вся клініка.

Тільки Єва знала правду. Більше не розмовляла з батьком, не проводила з ним свій вільний час, натомість повністю присвячуючи його матері. Іноді до них приїздила Клавдія Петрівна, щоразу лаючи останніми словами "непутьову льондру", цебто свою доньку Лізу. Кожен візит баби Клави був ніби ковтком свіжого повітря для Єви, і розрадою для Діани. Вона поволі поверталася до життя. Виходила з кімнати, почала нормально харчуватися, а якось, проходячи повз материну спальню, Єва почула сміх.

Іноді з бабою Клавою приїздив Тарас. То торбу допомагав донести старій, то допомогти щось зробити... Сьогодні, наприклад, бабі здалося що в Діаниній машині щось барахлить, а Тарас наче розбирається в машинах, тож міг би подивитися. Єва збиралась поїхати в аптеку за материними ліками, але наткнулась на Тараса, який зосереджено колупався в нутрощах маминого Шевроле.

 - І як це називається? - вона окинула поглядом цю картину.

 - Це називається - машину треба на техогляд частіше возити, - Тарас витер брудні руки в ганчірку, і зміряв Єву оцінюючим поглядом, - Свічки міняти треба, та й движок барахлить.

 - Цікаво було почути думку "спеціаліста" - саркастично відповіла Єва, не забувши зобразити пальцями лапки, - але мені треба їхати по справах, тому давай відкладемо цей незапланований ремонт на потім?

 - Тоді доведеться чекати, - Тарас повернувся до машини і знову почав щось розбирати, - ремонт займе трохи часу.

 - Слухай, - Єва почала дратуватися, - зазвичай у таких випадках я їду в автосервіс, тому...

 - Якщо це тебе втішить, я працюю в автосервісі, - Тарас відволікся від нутрощів машини і тепер спостерігав за Євою з інтересом, - не хвилюйся, я знаю що робити.

 - В мене немає на це часу! - Єва рушила на вихід, - Краще таксі викличу!

 - Зачекай! - Тарас побіг за нею, - Я міг би тебе відвезти куди потрібно. Вважай це компенсацією за те, що відняв твій час.

...

Вони їхали по шосе і сміялись, хоч посмішок і не було видно за шоломами. Єва досі не могла повірити, що погодилась поїхати на цій розвалюсі, яку помилково назвали мотоциклом. Втім, вона не шкодувала: Тарас був дуже приємним співрозмовником, і час пролетів дуже швидко. Придбавши ліки, Єва вже збиралась додому, але Тарас запропонував піти на каву, і вона погодилась. За чашкою кави вони розговорились, і Єва дізналася, що Тарас не лише працює в автосервісі, а ще й встигає заочно вчитися, що в нього є молодша сестра і два старші брати, які вже одружені... Непомітно для себе Єва підтримала розмову, і вже Тарас у свою чергу дізнався, що Єва навчається в медичному, і збиралась стати неврологом, що в дитинстві захоплювалась батьковою роботою і хотіла бути як він.

Це вперше в житті їй було так легко з кимось говорити. Тарас просто слухав її, іноді співчутливо хитаючи головою, іноді дивлячись розуміючи поглядом. І їй від того було так легко, що вона говорила і говорила...

Додому приїхали під вечір. Тарас галантно провів її до дверей, і вже хотів було їхати, але Єва його затримала, легенько торкнувшись рукою плеча.

 - Зачекай... 

Вона легенько обняла хлопця і зазирнула йому в очі. Там відбивалися зірки.

 - Дякую, що вислухав. І... вибач, якщо набридла тобі зі своїми скаргами.

 - Все нормально, - Тарас легенько стиснув її плечі, - якщо все тримати в собі, можна луснути.

Він засміявся і відкинув з її обличчя пасмо волосся.