Тарас. Ненормальна.

 - Я, звичайно, не ідеал, зорі з небес не хапаю, але...

 - А для мене схопиш зірку з неба?

 - Для тебе я небо схилю, і ти вибереш звідти будь-яку зірку.

...Це почалось того дня, коли Тараса якогось дива понесло в Cerebellum. Совість підказувала, що стару треба провідати, тож хлопець озброївся пакетом апельсинів, нарвав з найближчої клумби якихось квітів, і попрямував до клініки. По дорозі схаменувся - нащо бабі квітки? Айстри, тюльпани та інші бур'яни полетіли в урну.

Постояв перед дверима - йти чи не йти? Відчинив двері якійсь дівчині з ноутбуком, і сам мимоволі увійшов у хол лікарні, замилувавшись дівочою фігуркою. Струнка постать у класичній блузі, чорне волосся, вишуканий макіяж - все це ніби кричало, що власниця купається в достатку і має хороший смак. Тарас смикнув головою, щоб вийти з трансу, і подався на пошуки потрібної палати.

Минувши всі перешкоди у вигляді ресепшена, сестринського посту та санітарки зі шваброю, Тарас все ж увійшов у палату.

 - А-а-а, це ти прийшов... А я думала, що... Втім, неважливо. Сідай.

Тарас був приємно вражений такою переміною в бабиному характері. Мабуть, лікарняні крапельниці пішли їй на користь. Мов переконуючись у цьому, Тарас помітив на передпліччі баби Клави синій венозний катетер.

 - Підлікував мене трохи Павло Іванович, дай йому, Боже, здоров'я. Капають щодня, та й воно легше стає. Дивуєшся, мабуть, як це баба в таку лікарню потрапила?

Від баби Клави нічого не сховаєш. Тарас швидко відвів погляд, але баба Клава вже помітила його інтерес і була рада новому співрозмовнику.

 - От що то є зв'язки!  Павло Іванович, свята людина, сам, своїми руками підняв цю клініку. А починав як? Простий лікар в поліклініці. Вибився, бач, в люди. І жінку Бог дав красиву і багату. А дочка в нього - то взагалі перша красуня! Ти, мабуть, думаєш, звідки я знаю їхню сім'ю? А я з мамою Павла Івановича колись були кращими подругами. Потім ця аварія... Павло тоді університет закінчував, як батьки на машині розбилися. Тяжко було йому, дуже тяжко... Але нічого, зміг перебороти горе. І жінку собі знайшов, просто казка, не жінка! А про мене, бач, не забуває, пам'ятає, як ми тоді після аварії в реанімації по черзі сиділи, як він в мене на плечі плакав, коли похорони були...

Баба Клава шморгнула носом.

 - Дочка в нього, десь така як ти, до речі. В медичному вчиться, лікаркою буде! - підняла пальця у повчальному жесті, але розчаровано опустила, роздивляючись Тараса оцінюючим поглядом. В її очах читалось: "куди тобі до неї, хлопче".

Тарас ніяково відвернувся. Нащо стара почала цю розмову? Втім, що йому до тієї мажорки? Тарас знав кількох таких фіф (або чікс, як їх іноді називали пацани). Нічого особливого, вії, губи, нігті - однаковісінькі, наче залишився єдиний косметолог на все місто. Таке собі..

 - Євочко! 

Роздуми Тараса перервав вигук баби Клави. На порозі палати стояла висока брюнетка і розгублено дивилася на Тараса.

 - Дитино, як ти дізналась що я тут? Батько тобі сказав?

Брюнетка нарешті помітила бабу Клаву.

 - Ні... Тобто так, але... Загалом... Я, мабуть, пізніше зайду.

Дівчина вийшла з палати.

 - Чого це вона? - задумано промовила стара.

Тарас зрозумів, що і так вже затримався у бабці, тож спішно попрощався, і вийшов з палати. Та не встиг пройти і десяти кроків, як його збила з ніг брендова блузочка з запахом "Лакости". У постаті володарки блузки, котра стрімко віддалялась, Тарас упізнав Єву - ту саму мажорку, яку так хвалила Клава.

Знизав плечима - хто зна, що в голові у цієї мадам? Це не його діло, та й додому пора. Десь там на парковці, серед дорогих автомобілів, серед Бентлі, Ауді, Мазд та Мерседесів причаївся старий мотик - гордість Тараса, на яку не один місяць хлопець відкладав гроші з зарплати та стипендії. Зараз ця гордість ніяковіла на фоні різноманіття машин, що всіяли парковку. Втім, Тарасу було байдуже - було б на чому їздити.

Минаючи чиєсь Шевроле, Тарас помітив жіночу ногу, яка видніла з-за машини. Обійшов машину, і на своє здивування, знову побачив Єву - сиділа просто на асфальті, затуливши обличчя долонями, а плечі здригались від плачу.

Присів біля неї. Торкнувся рукою плеча. Хотів запитати, що сталося, чи може він чимось допомогти , але..

 - Йди геть! Я не хочу тебе бачити!

Ну і не треба. Тарас підвівся, і вже хотів йти, але згадав про бабу Клаву.

 - Клавдія Петрівна хоче тебе побачити.

Мажорка підвела очі. Туш розтеклась під очима, перетворивши її на панду. Червоні очі, сповнені слізьми. І великі, глибокі очі, в яких відбивалось сіре осіннє небо.

 - Вибач, - прошепотіла, - я тебе з іншим переплутала.

З іншим? Ну звичайно, з хлопцем посварилась. З таким же мажором, як вона.

 - Нічого, - Тарас присів біля дівчини. - Єва, так?

Вона кивнула головою.

 - Мене Тарасом звати. Щось сталося?

Єва тільки зітхнула і знов уткнулась обличчям в долоні. Тарас закотив очі.

 - Не знаю, що там в тебе сталось, але до баби Клави ти в такому вигляді точно не підеш. Вставай, приведемо тебе в порядок.

І дівчина встала. Тарас простягнув їй паперову серветку (через бісовий нежить постійно носив пачечку з собою).

 - Дякую, - Єва витерла очі і нервово пригладила рукою волосся. 

 - Може по каві? Тут поруч є кав'ярня, - набрався сміливості Тарас.

 - Амарето? Там жахлива кава, - відмовилась дівчина. - Ти вже вибач, але я поспішаю. Іншим разом на каву сходимо.

Обдарувала його класичною "американською" посмішкою і сіла в машину. А Тарас так і залишився стояти посеред парковки, як дурень.

 - Коли ж буде той інший раз? І як же баба Клава? - закричав услід її Шевроле.

У відповідь донеслось тільки насмішливе: "Іншим разом!". А тоді машина набрала швидкість і покинула парковку. А Тарас продовжував стояти і дивитися вслід машині, попри те, що вона вже давно зникла.

 - Ненормальна... - плюнув, і пішов до свого мотоцикла.