Тарас

Нема чого вірити рекламі, особливо тій, де ранок починається з кави. В декого, як, наприклад, у Тараса, ранок почався з мату.

 - Та твою ж мать!

 - ВЖЖЖЖЖЖЖЖ!

 - Падлюка!

 - ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ!!!!!!!

Голова розколювалась після вчорашнього, а звуки перфоратора ніяк не сприяли лікуванню. Прийнявши нашвидку душ, Тарас вирішив прогулятися. Заодно сміття винести - тижневий запас відходів зовсім не покращував запах у старій квартирі.

Піднявши сміттєву торбу, поморщився від різкого дзенькоту пляшок. Гарно вчора посиділи, нема що казати... Треба вийти на вулицю і врешті провітрити похмільну голову... А заодно і викинути пляшки, які накопичились за весь тиждень.

Напівпорожній двір в оточенні старих панельних будинків зачаровував своєю тишею. На дитячому майданчику, як не дивно, було порожньо - майже порожньо, якщо не рахувати баби Клави - старій не сиділося вдома, тож вигрівала покручені артритом суглоби як не на лавці перед під'їздом, то на майданчику, не забуваючи при цьому шпетити останніми словами наркоманів, простітуток, політиків та інших порушників її спокою. Тарасу від неї діставалося найбільше.

Хлопець мовчки минув бабу Класу і попрямував до сміттєвих баків. У спину йому доносилося незмінне бурчання старої.

 - Ти подивись на нього, наркоман безсовісний! Хоч би привітався, чи як! З самого ранку вже напилося і суне кудись, нещастя!

Голова продовжувала боліти. Тарас подумав, що його похмільний мозок не витримає дискусії з божою кульбабкою, тож проігнорував бабині слова. Біля смітника, як завжди, ошивався бомж Петрович - це було зрозуміло ще на підході до сміттєвих баків, завдяки їдкому смороду немитого тіла, перегару та блювоти. Тарас викинув пакет з пляшками у бак, мимоволі скривившись від дзенькоту скла, і попрямував додому, не звертаючи уваги на Петровича, який вигідно розмістився на картонних коробках та старих матрацах, акуратно розстелених між двома баками і солодко спав, розповсюджуючи довкола себе аромати поту і перегару.

Вдома Тарас з полегшенням відзначив що сусід нарешті припинив свій ремонт. Можна поспати. Та спершу - таблетка аспірину. Або хоч щось знеболювальне. І ось, коли голова блаженно торкнулась подушки, тишу квартири розірвали рифи гітари. Тарас вкотре пошкодував, що поставив рінґтоном "Дим над водою".

"Твою мать, не вийде сьогодні поспати"

Дзвонила мама. Тарас скривився в передчутті сваркиі підняв слухавку. Довгих десять хвилин, які здалися йому вічністю, хлопець вислуховував, які кари його очікують, якщо негайно не візьметься за голову і не почне вчитися. Потім, після короткої перерви (матінка переводила подих після лютої тиради) у слухавці почулося:

 - І ще, я там тобі передачку відправила, водій буде в місті за дві години, тож збирайся і виходь.

Після стандартних "ок, мам", "добре, мам" та "як скажеш, мам", Тарас повернувся на другий бік і поклав слухавку. Виходити з дому зовсім не хотілося, та іншого виходу не було. У тій передачі був місячний запас продуктів - Тарас в цьому не сумнівався, бо надто вже добре знав свою маму. Що ж, треба так треба.

Одягався Тарас недовго. Спортивний костюм в найкращих традиціях гопників - три білі смужки на чорному фоні, кросівки, на голову чорна кепка, сонцезахисні окуляри. В кишені поклав телефон, навушники і почату упаковку "Орбіт". За плечима - незмінний рюкзак - щоб перекласти туди частину передачки, набагато легше нести так, ніж волочити в обох руках по пакету.

Передача дійсно виявилась важкою. Тарас не пошкодував, що здогадався взяти рюкзак. В передчутті того, як заб'є холодильник свіжиною (матінка казала що недавно закололи свиню), молоком, сиром та іншими селянськими ніштяками, Тарас йшов до під'їзду, і зовсім не помітив бабу Клаву, котра, як завжди, сканувала двір своїм пильним поглядом. Її очі зупинилися на Тарасі, і неприємно звузилися.

 - Ах ти ж наркома... а... а...

Баба Клава захрипіла і повалилася з лавки на асфальт. Її тіло смикалося в конвульсіях, з рота пішла піна, голова безконтрольно смикалась, вдаряючись об асфальт. Хлопець забув про все і кинувся до старої. Що робити? Раптом помре, спробуй доведи тоді, що це не ти довів бабцю... Тарас викликав швидку, і спробував якось притримати голову баби Клави, але стара так билася в конвульсіях, що стримувати її було все важче. Раптом її тіло обм'якло, і Тарас почув легкий запах сечі, а згодом помітив, як змокла між ногами бабина спідниця.

Швидка нарешті приїхала.

 - Епілепсія, - сказав вусатий фельдшер. - Госпіталізуємо бабку.

Тарас добросовісно допоміг медикам донести носилки (бо важила стара карта як середньостатистичний бегемот), але поїхати з ними відмовився. Підхопив пакет з передачкою і рушив додому.

Наступного дня вирішив провідати бабцю. Купив по дорозі кілька апельсинів (чому саме їх так часто приносять хворим?) і твердою ходою рушив у лікарню. Вивідати, де лежала бабця, було не важко - в приймальному відділенні йому пояснили, де знайти пацієнтку. Але в самому неврологічному відділенні Тарас наткнувся на перешкоду у вигляді медсестри.

 - Чому без бахіл? Ви до кого?

 - Клавдія Петрівна, вчора поступила, в якій палаті?

 - Епілепсія? Розминулися ви, хлопче. Сьогодні зранку перевели її в іншу лікарню. Приватна клініка, Cerebellum, здається...