Ханахакі

Жити разом було поганою ідеєю. Дуже поганою.

Техен сидів на останній парті і думав про це. Думав про Чонгука. 
Вони знімали невелику квартиру. Дві кімнати, кухня, ванна, туалет.

Вони дружили ще з п'ятого класу. Коли Техен перевівся до нової школи. Він пам'ятав все так, як ніби це було вчора.

Він боязко заходить в новий клас, вчитель представляє його. І він сідає на саму задню парту, сам. 
Два перші уроки проходять спокійно. Аж поки не доходить до великої перерви. Він йде в столову, там шайка притискає його до столу, чужа велика рука тягнеться щоб вивернути його ж обід йому на голову. Техен заплющує міцно очі але нічого не відбувається, а він залишається сухим. Боязко відкриває очі. Біля нього стоїть хлопець і стальною хваткою тримає зап'ястя хулігана. Погляд темний, злий. Хуліган повільно опускає їжу назад на стіл. Хлопець не говорячи ні слова, одним лише поглядом відправляє того подалі. 
Потім сідає поруч. Вітається. Голос приємний, ніжний, погляд тепліє, на губах з'являється ніжна посмішка;

* Привіт. Я Чон Чонгук. Я з твого класу. Не звертай увагу на цих придурків. Вони більше тебе не зачеплять*

З того часу вони подружилися. Були завжди поруч. Чонгук захищав, оберігав, а Техен був мозком, він вчився за двох, допомагав на контрольних, писав конспекти. Їх тандем був ідеальним. 

Вони гуляли, обговорювали все на світі, часто влаштовували ночівлі один в одного. 
В останньому класі до Техена повільно почало доходити те що Чонгук для нього став не просто другом. Він став чимось більшим. 
Техен рухався коли рухався Чонгук, дихав коли дихав він, Чонгук говорив він слухав так ніби провалювався, ніби вбирав в себе не просто слова, він вбирав в себе його голос, вловлював кожне слово, кожну зміну інтонації, кожен рух, жест. 
А Чонгук не помічав. Він жартував як завжди, Техен сміявся, та цей сміх давався важко. Вони ходили коридорами плече до плеча. Техен вдихав запах його парфумів, відчував тепло його руки, яка звично лягала на його шию.

Техен зрозумів що закохався ще рік тому. Але про те щоб зізнатися не було й мови. 
Чонгук був завжди такий правильний, стійких традиційних поглядів. Він не раз висловлював свою думку на рахунок таких стосунків. І з цензурних слів які лилися з нього потоком, було лише те що то хворі на всю голову люди.

Тому Техен твердо вирішив нічого не говорити, й по можливості перестати любити. Але сказати просто, а от виконати це вже інша справа.

Потім вступ в один інститут. Чонгук запропонував знімати разом квартиру. Дешевше, та й вони найкращі друзі. Техен погодився. Але це стало для нього каторгою.
Він бачив його кожного дня. Кожного разу різного. Він бачив його сонного з хаосом на голові, з напів заплющеними очима. Він бачив як Чонгук виходить з душу, як великі краплі води стікають з його волосся, падають на плече й стікають по рельєфній спині. 
Техен зазвичай різко розвертався й з безглуздою причиною втікав.

Так тривало рік. І ось другий курс. Після літніх канікул. Вони майже не бачилися. Тільки переписувалися, кожного дня. Чонгук писав про всякі дурниці, а в Техена з кожним новим сповіщенням телефону про чергове повідомлення підпригувало серце, пульс пришвидшувався.

Сьогодні вранці Чонгук прямо з вокзалу поїхав до їх квартири. Він влетів наче вихор. Згріб Техена в обійми. Сказав що скучив і побіг переодягалися на заняття.

Тепер Техен сидів і думав як він має пережити ще один рік?

На перерві Чонгук підійшов не до нього він підійшов до одногрупниці.
А на Техена глянув через плече й підморгнув. 
Він обійняв дівчину за талію, вона засміялася.
Техен дивився й в грудях неприємно занило. До горла підійшло щось не приємне. На очі навернулися сльози. Та він глибоко вдихнув. Він не дозволить впасти жодній сльозі, він просто не міг дозволити собі бути слабким.

І тут до нього підійшов Хосок. Їх одногрупник. Вони дружили, не дуже близько але й не зовсім чужі. 
Він поклав йому руку на плече й наполегливо повів в протилежному від Чонгука напрямку.
Коли вони вийшли на вулицю, Техен вдихнув свіже повітря, яке ніби наповнило його.
- Техен, дихай. Не треба нічого казати. Просто дихай.
Техен повернувся до нього в німому питанні.
Хосок відповів;
- Я бачу. Я розумію. Тобі боляче. Я просто хочу допомогти, хочу щоб в тебе був той хто вислухає, й не осудить.
Техен сів на лавку. Заплющив очі.
- Так все очевидно? 
- Не хвилюйся. Не для всіх. Я просто тебе розумію. Не треба пояснень. Я буду поруч, Я знаю як це.
Техен повернувся, глянув в його очі. В них була біль. В них був досвід.
Горло Техена стислося. Він хотів подякувати, розповісти. Але слів не було. І він тільки кивнув.

З того часу Хосок і правда був поряд. Він слухав особливо після того як Чонгук зізнався Техену про свої любовні подвиги. Тоді Техену здавалося що Чонгук повільно, своїми ж руками вириває його серце, сантиметр за сантиметром, довго, наживо, так щоб він відчував його пальці, щоб він відчував як рветься й кровоточить плоть.

Після цього Техен приходив до Хосока. Розповідав рідко, в основному він клав голову на його плече зплюшував очі мовчав і думав. Думав що стерпить все, пройде через це з гордістю, лиш би Чонгуку було добре, лиш би він був щасливий. Він не плакав. Не дозволяв собі такого.
В такі хвилини лише Хосок гладив його руку й сльози котилися по його щоках. Він не говорив, але Техен відчував його підтримку й це придавало сил.

Це сталося не раптово. Це було ніби в страшному сні. Спочатку кашель. Сухий подразнюючий. Зранку. Пив воду і він проходив. День проходив як зазвичай, а вечором знову кашель. Він втикався в подушку, щоб Чонгук не чув. Вони як раніше жили разом. Снідали разом, деколи вечеряли.
Потім коли Техен тихо йшов на заняття, повернув за поворит коридору і побачив їх. Чонгук притис дівчину до стіни і вони цілувалися. 
Техен ніби приріс до підлоги. Увесь світ навколо зник. Були тільки вони. Були тільки її пальці які загубилися у волоссі Чонгука. 
Усвідомлення прийшло швидко. Він різко розвернувся й кинувся геть. 
Різко вилетів на вулицю, пробіг декілька поворотів, аж потім зупинився. Серце виривалося з грудей, сльози навернулися, та він знову не дозволив.