ІСТОРІЯ ДРУГА. Квітка й кинджал

Принишкнувши на плечі в чоловіка, я чекала поки на нього нарешті подіє снодійне, що я підлила йому в сік. Так, довелось піти на хитрість, щоб провернути одне діло й не бути застуканою при цьому. Я цілий місяць нишком спілкувалась зі Сваном з приводу створення артефактів, перелопатила купу літератури на ту ж тему, особливо приділяючи увагу холодній зброї. І зараз я мала все, щоб нарешті створити те, що мені було конче потрібно.

Обережно сповзла з ліжка й підійшла до малої: Аліссара мирно сопіла, періодично цмокаючи губенятами. Вислизнувши до вітальні, неголосно покликала домовичку:

– Христино, – але та не поспішала з’явитись. – Христино! – довелось додати децибел, сподіваючись, що вони не розбудять тих, кого будити не збиралась.

– От невгамовна! – почулось за спиною буркотіння тієї. – Сама не спить, й іншим ні сну, ні продиху!

– Вдень виспишся, – пирхнула у відповідь. – І взагалі, – блимнула на неї, – ви ж не спите!

Домовичка скривилась:

– А справ своїх в нас бути не може?!

– Може, Христиночко, – доводилось леститись, – звісно, може. Хочеш – я квіточки на підвіконні розведу?

– Хочу! – і руки на грудях склала. – І дитячий майданчик організуєш на тому виступі, що я тобі показувала – під злітним! Бо скоро побіжать: і твоя й Алєлін. А мені – лови!

– Буде! Все буде! – задкувала до дверей, поки ця здирниця ще чогось не здерла з мене.

– Йди вже! – барським помахом руки я була звільнена на кілька годин. – Понянькаю бідне дитятко!

Ні, ну, це вже був перебір! Та сперечатись не стала, поки та не передумала, а з її характером – легко! Тихенько вислизнула за двері й ледь в стіну не влипла: коридором йшов Сигвальд! Ну, от чого людині не спиться?!

Судячи з його обличчя командувач князівської гвардії був здивованим не менш мого, враховуючи глибоку ніч, посеред якої я збиралась шастати замком. Взагалі-то мала право, але пояснювати не хотіла. А ще менше хотіла, щоб Ігор дізнався, куди мене понесло в таку годину.

– Валерія?! – брови Сигвальда спорудили досить красномовний вираз, наче він побачив найзловмиснішого шкідника – навіть образилась.

Та зрештою! Княгиня я, чи хто?! Щоб кожен мій крок мало не під лупу розглядали! Все одно ж розмах зараз не той, оскільки руки дитиною зв’язані – не до вибриків. Що невимовно радує мого чоловіка. Він би й від другої дитини, мабуть, не відмовився, щоб вже остаточно зайняти мені й голову й руки, якби не переляк після моїх пологів, коли я ледь не померла. Тож, на щастя, це питання не стояло перед нами, а, значить, інколи я могла собі дозволити на чомусь відірватись без шкоди для нашої єдиної та неповторної малої. І от сьогодні був той самий випадок, а Сигвальд був дуже недоречним наразі.  

Що ж, запустила ментального ошукувача – Алєля, гадаю, тільки подякує. Наш головний гвардієць якийсь час дивився на мене, нічого не розуміючи, після чого, солодко посміхнувшись, поспішив до своїх покоїв. Правильно, пане командувач! В такий час треба знаходитись в ліжечку біля коханої дружини, а не з’ясовувати: чого коридорами вештається чужа. Мені й охоронців вистачить, але з ними легше – вони мене просто не помітять.

Гвардійці в мій бік навіть голови не повернули. Сподіваюсь, наганяй від Ігоря вони не отримають: він же знає, що проти мене вони все одно безсилі. Сигвальд ще міг би протистояти, але не встиг: хто ж чекатиме підступу від дружини князя й подруги власної дружини?!

Тож, я спокійно увійшла до Ігоревого кабінету. Його особиста лабораторія хоч і була замкнена, але не для мене. На лабораторному столі я розклала все, що підготувала заздалегідь, і залишилось лиш задати необхідні параметри.

Я вправила смарагд в руків’я кинджала, де він слугуватиме не просто прикрасою, а й індивідуальним артефактом. Сполучила його енергетичний візерунок з візерунками руків’я й леза, вбудовуючи їх до загальної структури кинджала. За задумом він мав завжди поціляти туди, куди мав намір влучити його хазяїн. А ще бонусом – смарагд не дозволив би комусь іншому ним скористуватись. Залишилось лиш активувати й перевірити. Що я й зробила. Краще б не перевіряла…

Кинджал вирвався з моїх рук й почав оскаженіло носитись лабораторією. Я ледве встигала вивертатись з-під траєкторії його польоту. А літав він швидко, постійно змінюючи напрямок.

Зрештою, мені довелось пірнути під стіл, схопивши першу ліпшу і якомога товстішу теку, що згребла з найближчої від мене полиці, й вплела в неї на скору руку захисне закляття, аби хоч якось відбиватись від божевільного артефакту.

Що я вже не так зробила?! Все ж врахувала! Зі Сваном проконсультувалась! А ця клята річ вже втретє намагається мене протаранити, точніше, продірявити. Добре хоч тека дійсно виявилась досить товстою.

Хотіла накинути закляття заморозки, але та зараза так швидко промайнула, що закляття вдарилось у дверцята шафи, і скло в ній вкрилось чудовим зимовим візерунком. Ну, хоч не тріснуло. Спробувала спіймати магічним арканом, але знову ж таки промазала й спіймала крісло, перевернувши його. Та, щоб тебе! На біса я тільки снодійне Ігорю підлила?!

– Тиміш! – пискнула з-під стола, але наш милий домовик завжди вважав завеликою честю для нас його появу на перший поклик. – Тиміш! Щоб тебе! – відбила чергову атаку кинджала.

– А мене за що?! – обурено скрикнув хазяїн наших покоїв, швиденько забиваючись до мене під стіл. – Боги! Що ти ще надивачила?! Мене прибити вирішила?!

– Ой, та сильно треба! – пирхнула, влупивши текою по бісовому артефакту, що підлетів вже з мого боку. – Тебе вже не вб’єш!

– Не вб’єш, так заїкою зробиш! – втягнув він голову в плечі, коли на рівні з ним пролетів кинджал. – Хазяєчко! – прошипів слідом.

– Клич Ігоря! – прикрилась своїм щитом від чергової атаки оскаженілої речі.

– Ти ж його приспала! – жбурнув блискавкою в ножа він, але з того лише іскри посипались, хоча від нас його трохи відхилило.

– Розбуди! Христині скажи – вона знає як!