ІСТОРІЯ ШОСТА. Глава 1. Чарівна цифра тринадцять

Ігор вже кілька хвилин насолоджувався відчуттями від того, як Лєрка виводила пальчиком якісь візерунки на його грудях, поки він удавав з себе сплячого. Йому подобалась ця гра: "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю, що ти не спиш, але обидва прикинемось, що це не так". Він отримував справжнє задоволення, коли, піймавши її за руку й перекинувши на себе, чув змішаний зі сміхом вереск і захоплював у поцілунок губи коханої, лоскочучи її та слухаючи хихотіння, що своєю чергою лоскотало його губи.

Чотирнадцять з половиною років тому він, вп'явшись в тендітне зап'ястя, втягнув у своє життя зухвале дівчисько, і ні на мить не пошкодував про це. Вона розфарбувала все навколо нього у живі кольори й змусила дихати на повні груди, заповнюючи собою всі пустоти, до котрих він вже був звик. Заповнила на стільки, що без неї весь його простір перетворився би у чорну діру, в котрій він розчинився б не вагаючись, прагнучи забуття. Вона була його хворобою, залежністю, і лікуватись він не хотів: симптоми його цілком влаштовували!

А невгамовна художниця вже щось вимальовувала по його ребрах, поступово спускаючись все нижче. Стрімко перехопивши дружину за руку, Ігор перекинув її через себе й навис над нею, втискуючи тендітні долоні у подушку й ніжно сплітаючи їхні пальці:

– В мене теж з ранку прокидається страшенний поклик до творчості, котрий я просто неспроможний стримати.

– Угум, – з хитрим виразом обличчя мугикнула вона. – Обожнюю імпресіонізм! – сяйнула на нього своїми бездонними синьо-зеленими озерами, в котрих він залюбки тонув.

Дражнячи, він пройшовся язиком від її вуха й до ключиці, після чого ніжно прикусив плече:

– Пані віддають перевагу крупним мазкам?

Напівприкривши очі, Лєрка застогнала й вигнулась йому назустріч:

– Пані подобається будь-яка робота у вашому виконанні, маестро, – видихнула біля його губ.

Боги! Від цього голосу в його венах починав струменіти живий вогонь, розпалюючи невгамовне полум’я, втамувати котре здатна лиш та, хто його й розпалила…

– Як гадаєш, – Ігор ковзнув долонею по Лєркиному плечу, цілуючи його, коли пристрасті потроху вщухли, – наше чадо хоч цей Новий рік промине спокійно?

– Враховуючи, що до нас і досі не увірвався Тиміш з криками «в нас проблеми», нам ще й пощастило. Хоча покладати надію на те, що наша дитинка подорослішала – я не стала б, – сміхотнувши, Лєра розвернулась в його обіймах, і її тоненькі пальчики ніжно пройшлись по його вилиці. – Боюсь, що це – затишшя перед бурею.

Він ткнувся губами в її чоло:

– А можна хоч раз без бурі?

– Ну, за останні шість років, вона хоча б не тікала більше нікуди! – Ігор окинув дружину досить скептичним поглядом. – Принаймні на свято, – додала вона після цього.

– Так-так, – зітхнув він. – Подумаєш: перетворила зачіски Ґаврана й Мирослава на фіолетовий вибух; змусила вибуха́ти профітролі, варто було їх торкнутись; наклала вибухове закляття на подарунки, ледь не знищивши їх; перелякала половину замка ілюзією примар; затопила перший ярус, створюючи озеро, щоб заморозити його й покататись на ковзанах; і, наостанок, підпалила свічкою ялинку – навіть магія не знадобилась. А нам все це довелось ліквідовувати, – поморщившись, він знов глянув на дружину. – Це я ще не згадав її славнозвісний політ.

На останніх словах Лєра аж смикнулась від спогадів, мабуть, наживо уявивши той жах. Тільки завдяки якомусь щасливому випадку, якщо це можна так назвати, Аліссара, на свій дев’ятий Новий рік, обернувшись дракончам, зістрибнула з оглядового майданчика, що знаходився над його кабінетом, сподіваючись, що полетить. І на те ж саме щастя він знаходився у кабінеті. 

Ігор просто вибив вікно, стрибаючи за малою, що у розпачі махала крилами, намагаючись загальмувати стрімке падіння. Вже в повітрі він обернувся драконом й встиг наздогнати її, хапаючи лапами. 

Потім Лєрка лікувала їхні порізи: його – від скла, Аліссари – від його кігтів, котрими він не навмисне її поранив, боячись не спіймати. Донька мовчки хнюпилась й боялась здійняти очі на батьків. Ігор теж мовчав – його дещо потрушувало після такого епічного польоту. Лєра також не зронила й слова, але він бачив, як тремтять її руки. Розібравшись з їхніми ранами, вона зникла у своєму кабінеті, запершись там, й Аліссара довго скиглила під дверима, вмовляючи її простити.

– Не згадуй, – Лєра ткнулась носом у його плече. 

– Зате цілий місяць після цього вона була золотою дитиною, – усміхнувся Ігор.

– Волію обходитись без подібної мотивації до хорошої поведінки, – пирхнула дружина. – Бо такими темпами я скоро зможу конкурувати з тобою за кількістю сивини.

Ігор окинув прискіпливим поглядом її розкидану по подушці яскраву шевелюру:

– На щастя ти поки навіть не наблизилась до мого рівня.

Лєра сутужно зітхнула:

– От і думаю: чи це в мене такі нерви залізні? – вона аж підвелась на лікті, а її обличчя зараз уособлювало цілковиту прикрість. – Чи я не дуже люблю власну дитину?

Очі дружини миттю заблищали вологою й вона закусила губу. Цього лише бракувало!

– Лєрка! Ти збожеволіла?! – він обійняв її, пригортаючи до себе. – Мені що: зараз по формулах тобі розписати весь процес та пояснити різницю між звичайним страхом у купі з надією на щасливий кінець, та повним розпачем, коли не залишається й краплі надії? Чи згадаєш сама?

Дружина вдячно поцілувала його в щоку й вклала голівку йому на плече:

– Тобто я не остаточно бездушна все ж? – сумно посміхнулась.

– Якщо в тебе такі вже великі сумніви з цього приводу, – погляд Ігоря чомусь прикипів до принадно припухлих Лєркиних вуст, – то можемо зараз пошукати поклади твоєї душі.

Вона куснула нижню губу, змушуючи ту розчервонітись ще більше, а під його шкірою знов розлилось щось пекучо-запальне, й вже він сам захопив її губу зубами, злегка прикушуючи.

– Гей, молодь! – пролунало з-за дверей, руйнуючи стуком, що послідував за цим, всю чарівність безтурботного ранку. – Свято саме себе не приготує! – наполегливий голос Алєлі давав зрозуміти, що забути про сувору реальність їм ніхто не дасть.