ІСТОРІЯ ПЕРША. Глава 1. Втечемо до Зимолісся?

Чорний текучий батіг обплів мою руку, пропікаючи болем до самого мозку. Зціпивши зуби, я пустила по ньому потік «Білого самуму», з задоволенням споглядаючи, як, наче засипані піском, наливаються кров’ю очі Романа Ольва, й забула навіть про власний біль…

– Лєра! Лєрка, прокинься!

Перелякано підскочивши на ліжку, одразу ж опинилась в обіймах Ігоря:

– Знов жах? – його губи ніжно торкались моєї щоки.

Права рука затекла й неприємно нила.

– Майже, – ворушила пальцями, розганяючи кров. – Билась з Ольвом.

– Та я так і зрозумів з твого гарчання, – гарячим подихом обдало вухо.

Глянула в бік дитячого ліжка: малу хоч не розбудила? Та Аліссара мирно сопіла, підперши щічку долонькою. Хоч в когось міцні нерви!

– Лєрка! – Ігор обережно куснув за вухо так, що в мене аж спина зайшлась. – Він вже не зашкодить ні тобі, ні лисенятку. Заспокойся.

Цікаві асоціації в мого чоловіка: я – руда, але – синиця, бо надто вертка, як він каже. Донька має волосся дивного темно-платинового кольору, але – лисенятко, бо в нього вона чомусь асоціюється з чорнобуркою. І він – дракон. Повний зоопарк!

– Я спокійна, – розвернулась до нього, торкаючись цілунком губ.

– Угу, – мугикнув скептично. – Помітно. Скільки вже часу минуло, а ти хоча б уві сні намагаєшся дістатись до нього, – пригорнув до себе й впав зі мною на подушки. – Досі ніяк не змиришся з тим, що тебе не покликав?

Не покликав! Мені Алєля потім по секрету розповіла зі слів вже Сигвальда, котрий своєю чергою дізнався все зі слів гвардійців, що були присутні під час бою Ігоря з Ольвом в оранжереї. Після того, як я нейтралізувала менталістів, що намагались якось вплинути на Колвіна, та впала непритомною, Ігор просто збісився й ледь дійсно не вбив Романа. Зупинило лиш те, що живий та підконтрольний син князя Диворіччя – гарантована безпека мені. Про малу тоді мова ще не йшла. Та варто було моєму милому дізнатись про мою вагітність, як він за пару діб примудрився створити таке хитре ментальне закляття, що Ольву довіку доведеться сидіти на гачку й молитись за нашу щасливу долю, оскільки що б не сталось з кимось з нас трьох – його наздоганяє жахливий кінець незалежно від того, чи він є причиною наших негараздів.

Я все це розуміла й навіть вичистила з підсвідомості всі страхи, пов’язані з Романом, та чомусь інколи ці сни проривались, наче мене муляло те, що не я його покарала. От уві сні й надолужувала, хоча й сама страждала часом, як цієї ночі.

– Тобі треба відпочити, – влетіло до моєї свідомості.

– Що?! – не одразу навіть зрозуміла.

– Де ти літаєш, синичко? – ледь не скануючим поглядом втупився в мене чоловік.

Винно посміхнулась, обвиваючись руками навколо його шиї:

– Ніжусь у твоїх обіймах.

Він тільки хмикнув:

– Я вже декілька хвилин просто дивлюсь на тебе, і ти явно не тут.

Підтяглась й спіймала його губи у поцілунок, дражливо пройшовшись по них язиком. Скільки ми вже разом, а вони й досі залишаються для мене неабияким магнітом – манять невимовно кожного разу, як я на них дивлюсь. Та навіть, якщо не дивлюсь – достатньо згадки, щоб виникло бажання їх торкнутись, відчути на собі, як і того першого дня у Лукомор’ї.

Обійми враз стали міцнішими, ніби хтось з них вислизати збирався! Руки Ігоря помандрували моєю спиною, та не встигли вони ще визначитись зі своєю кінцевою точкою призначення, як почулось пхикання нашого чада. Ми завмерли у примарній надії, що це було лиш пхикання крізь сон, та коли наші надії виправдовувались?! Почулось сердите вовтузіння, й тон доньки став вже більш вибагливим у її спробі докликатись батьків.

Ігор сутужно зітхнув:

– Чому мені здається, що вона прокидається кожного разу, як я тебе торкнусь? Просто ревнощі… дитячі!

Вічний двобій чоловіка з дитиною за увагу дружини й матері в одній особі! Окинула його осудливим поглядом, на що він впав на подушку, закотивши очі:

– Пам’ятаю, пам’ятаю! Це – моя дитина, і з’явилась вона більшою мірою завдяки моїм старанням, чи, скоріше, всупереч їм, – Ігор здійняв голову, дивлячись на мене цілком серйозно, поки я возилась з малою. – Ти ж не думаєш, що я не люблю її?

Звісно ж, ні! Я бачила скільки разів він підхоплювався, щоб взяти її до рук й заспокоїти, аби я трохи довше поспала. Хоча, перші дні й торкнутись її не міг, бо вона для нього стала асоціюватись з моєю майже «смертю». Ігорю знадобилось немало часу, щоб, як він сказав, «видерти» і зі свідомості, й з підсвідомості усі тригери, котрі перемикали його до тих жахливих годин.

Та Аліссара дійсно прокидалась доволі часто варто було йому торкнутись мене губами, немов підстерігала й мстилась за той період ігнорування. Мало йому було одного уособлення карми, як дуже швидко придбав і друге. І це друге було далеко не таким розуміючим, як перше. Точніше, взагалі не розуміючим, оскільки розуміло воно зараз лише себе й свої потреби – і нічого з цим не зробиш!

– Як ти дивишся, щоб на пів доби втекти до Зимолісся у Новорічну ніч? – пропозиція була такою несподіваною, що декілька хвилин я взагалі намагалась її усвідомити.

– Це такий жарт? – пірнула під ковдру, коли мала таки заснула.

– Ні, – Ігор поклав долоню на мою щоку й погладив. – Хочу вкрасти тебе на декілька годин у власної дитини. Їй вже сім місяців. Вона залишиться під скаженим супернаглядом люблячої тітоньки Алєлі, ще більш люблячого прадідуся Креслава, та Сигвальда, котрий будь-як, а муситиме бути присутнім. Додай сюди турботливих Христину з Тимошем, й Брана з Враном, котрі в ній душі не чують, як і вона в них, – він благально зазирнув до моїх очей. – Вона навіть засумувати не встигне. Тим більш, що буде у компанії Ґаврана.

– От компанія собі подібних – її поки що не цікавить. Не той вік, – окинула Ігоря прискіпливим поглядом, небезпідставно підозрюючи його у якійсь авантюрі. – Тільки не кажи, що ти вже з усіма домовився.

Його рот поступово розплився хитрою вдоволеною посмішкою: