27 Ірина

Я прокинулась від того, що хтось добряче тряс мене за плече.

- Халепа, май совість. Припини хропіти, - сердито прошепотів Макар.

- Йой... Вибач... 

Макар невдоволено поглянув на мене і приклав палець до губ, прозоро натякаючи, щоб я замовкла і більше не соромила його перед друзями.

Трясця! Як я примудрилася заснути? Я ж всього лише на мить заплющила очі. Сором який...

Важко зітхнувши, я рівненько сіла і приготувалась слухати поетів, що виступали на сцені.

Як на зло, через кілька хвилин мої очі знову почали злипатися. Тільки не це. Макар точно не зрадіє, якщо я знову засну.

Якби у мене було щось поїсти... В надії щось таке знайти, я почала нишпорити у своїй сумці.

- Халепа, що ти там робиш? - Пошепки поцікавився мій одногрупник.

- Я зголодніла...

- Ти мені ще їсти тут почни...

- Та я тільки цукерочку... Ніхто не помітить...

- Щоб я тебе ще кудись взяв із собою... - Важко зітхнувши, промовив хлопець.

Помітивши, що Макар розсердився на мене, я вже й і їсти перехотіла.

Якимось дивом, мені вдалося досидіти до кінця  і не заснути. 

- Халепа - ти справжня біда. Як ти могла заснути в такому місці? - Невдоволено промовив Макар, коли ми вийшли на вулицю.

- Я ж неспеціально... Сама не знаю, як це сталося...

- Неспеціально вона... Що тепер про мене мої друзі подумають?

- Чому вони мають щось про тебе думати? Це ж не ти заснув...

- Бо я привів таке диво, як ти...

- Вибач, Макаре.

- Сам винен. Знайшов кого в культурні місця запрошувати. 

- Я... - почала, але не встигла нічого сказати, бо невідомо звідки з'явилась Янка  і стукнула Макара по нозі.

- Не смій сваритись на Іру! - Сердито промовила малеча і дала Макару ще одного копняка.

Дівчинка виглядала дуже войовниче і  була схожа на маленьке сердите курчатко. Це, мимоволі, викликало у мене посмішку.

- А це ще що за дрібна хуліганка? - Поцікавився  одногрупник, потираючи місце на нозі, куди поцілила моя маленька рятівниця. 

- Я - Янка! - Голосно промовила дівчинка, вперши руки в боки.

- Що тут відбувається, Ірино? - Запитав Арсен, підійшовши до нас.

Хоча, сьогодні Арсен був вдягнутий у джинси і футболку, але вираз обличчя у нього був такий наче він вирішив відчитати своїх підлеглих.

- Навіть уявити собі не міг, що ви двоє знайомі, - здивовано промовив Макар, переводячи погляд з Арсена на мене.

- Ми з Ірою не тільки знайомі... Ми живемо разом, - Заявив Арсен.