26 Ірина

Я була здивована тим, що мій одногрупник, Макар вирішив запросити мене погуляти на вихідних.

Враховуючи мої паранормальні здібності постійно потрапляти в неприємності, хлопці, зазвичай, тримались від мене на відстані, тому одержавши запрошення від Макара, я дуже зраділа.

Щоб не осоромитись перед хлопцем, що наважився мати зі мною справу, я вирішила гарненько вбратися.

Я навіть на наше місце зустрічі дісталась вчасно, а це для мене справжнє досягнення.

Макара я помітила відразу, щойно прийшла. Хлопець стояв біля входу в метро і щось дивився у своєму телефоні.

Я вирішила пожартувати і зателефонувала йому.

- Халепа, привіт! Тільки не кажи, що ти знову щось накоїла і не зможеш прийти, - промовив хлопець.

- Я вже прийшла...

- Дуже смішно, - сказав Макар, роззирнувшись довкола.

- А я і не сміялась. Подивись краще.

Макар знову поглянув довкола, ковзнув по мені поглядом, але ніяк не зреагував.

- Халепа, досить жартувати...

- Макаре, я тут, - сказала я, підійшовши ближче до хлопця.

- Хто ти? І куди поділа мою стару, добру подругу? - Поцікавився Макар, здивовано на мене витріщаючись.

- Невже  я так погано виглядаю, що ти мене не впізнав?

- Не те, щоб погано... Ти дуже змінилася... Халепа, якщо ти вирішила, що це побачення, то ти помилилась. Я, просто, вирішив трохи тебе розважити, щоб ти не сумувала через останні події...

- Макаре, я ні про що подібне і не думала, - запевнила я хлопця.

- А це все навіщо? - Запитав він, вказуючи на мене рукою.

- Захотілось гарно виглядати...

- Ти й раніше гарно виглядала.

- А куди ми підемо? - Поцікавилась я, щоб змінити тему.

- На фестиваль поезії, - радісно повідомив мій одногрупник.

- Чудово! - Зраділа я, бо ніколи ще не відвідувала ніяких фестивалів.

- Я знав, що тобі сподобається моя ідея.

Ми з Макаром спустились в метро і поїхали на фестиваль поезії.

Дуже швидко я зрозуміла, що дарма взула туфлі на високих підборах. Макар тягав мене за руку між столами з різними книгами наче якийсь причеп.

Хлопець постійно з кимось вітався і розмовляв, а я почувалась зайвою.

- Халепа, нам дуже пощастило, бо мої друзі зайняли нам місця у першому ряду, - порадував мене Макар, тягнучи кудись за руку.

Я, і справді, дуже зраділа, бо мої бідолашні ноги більше не витримували цієї біганини.

Опустившись на стілець, я зітхнула з полегшенням. Макар сів поряд зі мною.

Через кілька хвилин на сцену по черзі почали виходити поети і читати власні вірші.

Макар захоплено плескав в долоні після кожного виступу. Хлопець так захопився поезією, що геть забув про моє існування.

Через деякий час я зрозуміла, що дуже хочу їсти, а ще через пів години  відчула, що у мене почали злипатися очі.

Я вирішила, що ніхто не помітить, якщо я лише на мить заплющу очі.