24 Ірина

- Іро, давай я піду в університет разом з тобою і поговорю з тими дурепами, щоб вони дали тобі спокій, - запропонував Арсен, - коли ми вже майже доїхали до нашого навчального закладу.

- Не потрібно. Я сама з цим розберусь... Я не така беззахисна слабачка, як ти собі думаєш, Арсене, - відповіла я.

- Як знаєш... Але, щойно виникнуть якісь проблеми, відразу телефонуй мені і я все владнаю.

- Добре...

Попрощавшись з Арсеном, я попленталась на пари. Морально я вже підготувалась до найгіршого, тому зовсім не здивувалась, помітивши Людкиних подружок.

Дідько! Мені дуже не хотілося із самого ранку мати з ними проблеми, тому я почала активно роззиратись довкола, шукаючи всі можливі шляхи для відступу.

Намітивши кілька маршрутів, я намагалась вирішити, який з них найперспективніший.

Помітивши мене, фанатки Арсена Царенка відразу пожвавились і... Побігли в протележну від мене сторону.

Оце так! Радіючи тому, що мені неймовірно пощастило, я сміливо пішла на лекцію.

Я не відразу помітила, що студенти і викладачі мало не розбігаються хто куди, помітивши мою скромну особу.

- Привіт, Макаре! - Гукнула я, побачивши неподалік свого одногрупника, з яким ми нормально спілкувались.

- Привіт! Халепа, ти вже знаєш, що після вашого з Людкою епічного падіння зі сходів, ти тепер офіційно вважаєшся не лише ходячою катастрофою, а ще й проклятою, яка приносить нещастя для інших?

- Що за дурниці?! Ніяка я не проклята! - Обурилась я.

- Не знаю, не знаю... Всі вже другий день тільки про це і говорять, - сміючись, промовив Макар.

- А ти чому досі не втік від проклятої? - Поцікавилась я, поглядаючи на студентів, які підозріло косились на мене, обходячи десятою дорогою.

- Ти вже стільки всього встигла мені начворити, що у мене з часом виробився імунітет, - посміхаючись, відповів Макар.

Тепер я чудово розуміла, як почувались бідолашні прокажені чи ті, кого інші вважали проклятими.

Не скажу, що мені це дуже подобалось, але був один позитивний момент у цій ситуації, який мене цілком влаштовував.

Подружки Людки Лебеденко теж боялись зі мною зв'язуватись і трималися подалі. Хоч щось хороше...

Зайнявши своє місце за партою, я помітила, що поряд зі мною сидить лише Макар, а всі інші студенти повідсідали.

- Халепа, ти - це справжнісінький феномен, - регочучи, заявив Макар.

- Знаєш, мені зовсім не смішно, - відповіла я сумно, дістаючи із сумки зошит і ручки.

Навіть лектор, що проводив у нас першу пару, постійно кидав на мене якісь дивні погляди.

Були і переваги мого "прокляття". Тепер мені більше не доводилося стояти в черзі за кексами і булочками, бо всі розбігались, щойно я заходила в їдальню.

В кишені задзвонив мій телефон. Виявилося, що це Арсен Царенко вирішив поцікавитись , чи все у мене гаразд і чи ніхто не ображає.

- Ніхто мене не ображає. Принаймні поки що... Всі в університеті тепер вважають мене проклятою...

- З якої це радості? - Здивувався Царенко.

- Бо коли ми впали, Людка постраждала, а я  - ні.

- Дурниці якісь... Тобі, просто, дуже пощастило, Іро. Не зважай на тих придурків, - Спробував заспокоїти мене Арсен.

- Я намагаюсь... Сподіваюсь, що скоро вони всі зрозуміють, що це дурня якась.

- Виникнуть проблеми, звертайся.

- Добре, - пообіцяла я і відключилась. 

Спостерігаючи за реакцією оточуючих, я дуже сподівалась на те, що вони не спалять мене на вогнищі, як колись це робили з відьмами.