22 Арсен

Зайшовши у відділення травматології, я збирався знову зателефонувати Ірі, щоб дізнатись, де саме вона знаходиться, але побачив її у коридорі. Халепенко сиділа на стільці і плакала.

На перший погляд з дівчиною все було нормально. Я не помітив ні бинтів, ні гіпсу, ні якихось ран на її тілі.

- Іра, як ти? Щось серйозне? Де болить? - Накинувся я на неї з питаннями.

- Лише кілька синців та подряпин... Дрібниці, - відповіла Халепенко, витираючи сльози.

- З дрібницями у травматологію не відправляють... Що сталось?

Схлипуючи і шморгаючи носом, Іра розповіла про те, як втікала від моїх ненормальних фанаток, а Людка Лебеденко схопила її за сумку. 

Виявилось, що у Халепенко висипались із сумки ручки, олівці та інші дрібнички. Людка послизнулась на чомусь із цього добра і, не втримавшись на ногах, полетіла зі сходів, потягнувши за собою і її.

- Ти навіть не уявляєш, як я злякалась, коли відчула, що падаю...

- Звісно, що ти злякалась... Бідолаха... - Промовив я, обережно обіймаючи Халепу за плечі.

- Я впала прямісінько на Людку, - продовжила свою розповідь Іра і знову розплакалась.

- Заспокойся і припиняй плакати. На щастя, все обійшлося.

- Не обійшлося, - хлипаючи, заперечила дівчина.

- Як не обійшлося? З тобою ж наче все нормально? Струс мозку?

- Ні... Зі мною, і справді, все гаразд... А от з Людкою Лебеденко - не дуже. Падаючи, вона зламала ліву руку і одержала струс мозку.

Про Людку я геть забув, бо вона мене зовсім не цікавила. Хіба що, я дуже сердився на неї через те, що ця дурепа мало не покалічила Ірку.

- Та грець з тією Людкою, - невдоволено сказав я.

- Вона ж через мене постраждала... Може, якби я не гепнулась на неї, то такого б не сталося? - витираючи очі, промовила Халепенко.

- Нічого подібного, Іро. Людка Лебеденко постраждала, виключно, через свою дурну голову. Крім того, ця негідниця мало не покалічила ще й тебе. Це ти через Лебеденко всі очі виплакала?

- Так, я дуже через неї хвилювалась ...

- Іро, ця безголова курка не заслуговує жодної твоєї сльозинки, тому припиняй весь цей потоп і викини дурниці із голови. Ходімо... Я відвезу тебе додому.

- Але ж ...

- Жодних заперечень, - суворо промовив я, допомагаючи дівчині піднятись на ноги.

У мене в голові не вкладалося те, що можна жаліти людину, яка не тільки проявила агресію по відношенню до тебе, а ще й мало не покалічила або ще гірше. Про останнє я намагався навіть не думати.

- Арсене, можна у тебе про щось попросити? - Нерішуче поцікавилась Іра, щойно ми від'їхала від парковки.

- Так.

- Не розповідай, будь ласка, Яні про те, що сьогодні зі мною сталося... Не хочу, щоб дитина зайвий раз хвилювалась.

- Добре, я нічого їй не розповім, - запевнив я Халепенко.

Ну, що з цією дівчиною? Вона знову більше турбується про інших людей, ніж про себе.

І як з таким характером вона збирається вижити в нашому жорстокому світі?