21 Ірина

Людка все наступала, а я відступала, задкуючи до входу в університет.

- Халепа, ти чого під дощем мокнеш? Ходімо швидше, поки не запізнились на пару, - врятував мене наш одногрупник, Макар.

- Ходімо, - промовила я, поспішаючи слідом за ним.

- Не думай, що я так все це залишу! - Крикнула мені вслід Людка Лебеденко.

- Що ця дурепа від тебе хоче?  - Поцікавився Макар.

- Понавигадувала собі дурниць і не дає мені спокою, - зітхнувши, відповіла я.

В аудиторію ми з Макаром зайшли разом з дзвінком на пару. А Людка запізнилася, за що одержала зауваження від викладача.

Протягом всієї першої пари, Лебеденко кидала на мене спопеляючі погляди, що не обіцяли мені нічого хорошого.

Трясця! А все це через те, що Арсен Царенко не послухав мене і зробив по - своєму.

Мало мені було проблем... Тепер доведеться ще з цією ненормальною розбиратися. Всі мої думки крутилися довкола Людки і її подруг.

Та вони ж мене із світу зживуть... Відразу згадалося, як минулого року вони діставали студентку через те, що Царенко допоміг їй нести книги із бібліотеки.

Щойно продзвенів дзвінок на перерву, я поспішила на слідуючу пару. Якимось дивом, мені вдалося уникнути розбірок з Арсеновими фанатками, але я не поспішала розслаблятися і радіти.

На великій перерві я поспішила в буфет, щоб взяти собі щось поїсти, але так до нього і не дісталась, бо Людка з подружками перегородили мені шлях.

- Зізнавайся, що пов'язує тебе з Арсеном Царенком, - Сердито вимагала Людка.

- Краще сама розкажи, якщо не хочеш зайвих проблем, - порадила її найкраща подруга, Маринка.

Розповідати правду я не хотіла, а брехати не вміла, тому, відштовхнувши одну із дівчат, кинулась навтьоки.

Дурнуваті фанатки Царенка табуном побігли за мною.

Озирнувшись, я побачила, що Людка Лебеденко вже майже мене наздоганяла, не дивлячись на те, що була на високих підборах.

Добігши до сходів, я почала підніматись на третій поверх, сподіваючись там відірватись від цих навіжених дівчат.

 Я відчула, що дихання у мене збилось, я  стомилась і вже ледь бігла.

Спортсменка з мене ще та... А моїм переслідувачкам було хоч би що. Бігли наче справжні лошиці. 

Особливо Людка, яка вже була за крок від мене. 

Наступної миті Лебеденко примудрилась схопити мене за сумку.

  Я відчула, що падаю, але не встигла  вчасно зорієнтуватися і за щось вхопитися.