18 Арсен

Розбираючись зі своїми паперами, я думав над тим, як все в житті може швидко і непередбачувано  змінитись.

Ще тиждень назад я зовсім не спілкувався з Іркою Халепенко і знав про неї тільки те, що вона постійно примудрялась потрапити у якісь неприємності, а зараз все склалося так, що ця дівчина мешкала в моїй квартирі.

Якби хтось колись сказав мені, що я сам добровільно запрошу цю ходячу катастрофу не лише працювати нянею, а й жити у себе вдома, то я  розсміявся б йому в обличчя і покрутив би пальцем біля скроні.

Закінчивши з роботою, я поїхав додому. Хотілося спокійно відпочити і побути зі своєю маленькою принцесою.

Вдома мене зустріла Іра і повідомила про те, що у нас гості. Ця новина мене дуже здивувала, бо я мало з ким спілкувася.

Почувши, що прийшла моя мати, я на мить навіть розгубився, бо вона померла, коли я був  ще зовсім дитиною.

Дізнавшись про це, Іра так зблідла, що я злякався аби вона не втратила свідомість.

 - Ходімо, подивимось, що це там за гостя така, промовив я, обережно підтримуючи її за спину.

На дивані у вітальні сиділа друга дружина мого батька. Тільки цієї паскуди мені зараз не вистачало для повного щастя.

- Арсене... - Спробувала вона щось сказати, але я не дав їй такої можливості.

- Як ти посміла назватись моєю матір'ю? Ти - всього лише дешева хвойда. Схоже, що ти геть забулась про те, де твоє місце. 

- Я...

- Забирайся геть і не смій більше показуватись мені на очі чи наближатись до моєї дитини, бо дуже про це пошкодуєш, - промовив я, ледь стримуючи свій гнів.

На щастя, мачуха правильно все зрозуміла і вчасно вирішила піти.

Іра вийшла за нею у коридор, а я безсило опустився на диван.

- Арсене, вибач... Я не знала... - Розгублено промовила Халепенко.

Дівчина виглядала дуже сумною і наляканою. Бідолаха стояла на порозі, переминаючись з ноги на ногу.

- Все нормально, Ірино... Ти не могла нічого такого знати. Не хвилюйся про це. У нас є щось поїсти?

- Я тільки збиралась готувати обід... Зараз я швиденько щось зроблю, а тоді вже займусь дерунами.

- Дерунами?

- Яна захотіла...

- Чудово. Я теж дуже люблю цю страву, але давай я спершу замовлю піцу. Ми швиденько поїмо, а на вечерю будуть дерунчики. Як ти на це дивишся?

- Гарна ідея...

- От і добре. Зараз я все влаштую.

Замовивши нам піцу, я пішов до себе в кімнату, щоб перевдягнутись у домашній одяг.

Як я не старався, але досі не міг заспокоїтись. Варто було побачити цю тварюку, як спогади про моє далеке минуле повернулись.

Я ніби знову відчув себе тим розгубленим і наляканим восьмирічним хлопчиком, що в один момент залишився без батьків.

Не встигла мама померти, як батько одружився з іншою. Він відмовився від мене заради якоїсь безсоромної, дешевої хвойди і її дитини.

Я не вписувався в їхню ідеальну, щасливу сім'ю і був їм непотрібний.

Мені дуже пощастило, що мій дід, мамин тато, забрав мене до себе і виростив, оточуючи любов'ю та турботою.

Дідусь навчив мене всьому, що знав і вмів сам. До останього часу він був моєю єдиною опорою і підтримкою.