17 Ірина

Кімната, в яку мене поселив Арсен Царенко, не йшла ні в яке порівняння із тією, в якій я раніше жила у баби Тані.

Через всі ці хвилювання і кардинальні зміни, я не могла заснути, тому посеред ночі взялась розкладати свої речі.

Мій суботній ранок мав розпочатись з чашечки міцної кави на одинці зі своїми думками, але плани змінились, щойно я увійшла на кухню.

Там вже сидів Арсен, вдягнутий в діловий темно - синій костюм. Його волосся було ідеально причесане і виглядав він чудово.

Як йому це вдається? Я на власні очі бачила, що майже до ранку він працював у себе в кабінеті, але зараз мав чудовий вигляд, на відміну від мене.

- Привіт! - Промовила я, відволікаючи Арсена від його ноутбука.

- Привіт! Як спалось на новому місці? - Поцікавився хлопець, відпиваючи каву.

- Якщо чесно, то ніяк, - зітхнувши, відповіла я.

- Схоже, що це пережитий тобою стрес, дався взнаки. Сьогодні я планую повернутись з роботи раніше. Тоді ти зможеш піти відпочивати, а ми з Янкою знайдемо, чим зайнятись.

- Ти ж теж майже не спав...

- Дрібниці. Я вже давно звик до такого ритму життя.

Допивши каву, мій бос відправився на роботу. Побачивши своє відображення в дзеркалі, я мало не заголосила.

Це ж треба було так осоромитись?! На голові у мене було щось дуже схоже на вороняче гніздо, а обличчя нагадувало мордочку панди.

Капець! Навіть боюсь уявити, що про мене подумав Царенко, побачивши всю цю красу.

Покартавши себе по максимуму, я, все ж, приготувала каву і швиденько її випила.

Плани у мене були грандіозні. Оскільки Арсен люб'язно запросив мене  жити у свій дім, я вирішила, що буду займатись домашнім господарством, щоб віддячити за його доброту.

Я розвила бурхливу діяльність, взявшись за прибирання. Поки Янка прокинулась, квартира вже сяяла чистотою.

Після сніданку, я зайнялась пранням. Малеча із задоволенням мені допомагала, сприймаючи все, як чергову гру.

Потім ми з нею трохи почитали казку про принцес і повчили літери.

Поглянувши на годинник, я вирішила, що вже час зайнятись приготуванням обіду.

- Янусь, щоб ти хотіла сьогодні поїсти? - Запитала я у малечі, що старанно виводила літеру "Я".

- Хочу деруни. Люба дуже смачно їх готувала, - Відповіла Янка, радісно посміхаючись.

- Добре. Зробимо деруни. Не обіцяю, що вони будуть такими ж смачними, як у Люби, але я докладу всіх зусиль. А на перше приготуємо рисовий суп. Ти не проти?

- Ні. Я люблю супи. Тільки не гороховий.

Ми з Янкою вже зібралися йти на кухню, коли почувся дзвінок у двері.

- Хто там? - Запитала я.

- Це Лідія Станіславівна, мама Арсена.

Оце так сюрприз! Сподіваюсь, що вона не буде проти того, що я переїхала сюди жити.

- Доброго дня, - промовила я, відчинивши вхідні двері.

В коридор увійшла дуже вродлива рудоволоса жінка в темно - зеленій сукні.

Привітавшись зі мною, вона мило посміхнулась.

Схоже, що Арсен вдався у свого батька, бо зовсім не був схожий на цю жінку.

Я запросила її у вітальню і запропонувала чай. Не могла ж я прогнати маму мого боса.

Мене здивувало те, що Янка не була знайома зі своєю бабусею. Одержавши подарунки, дівчинка подякувала і побігла до себе в кімнату. Можливо, що Арсен чомусь не хотів спілкуватись зі своїми батьками.

Хто знає, як там все відбувається у тих багатіїв... Не встигла я поставити на стіл чай, як в коридорі почувся шум.

Вибачившись, я вийшла зустріти Арсена і попередити про візит його матері.

- Як у вас справи? - Поцікавився хлопець, знімаючи взуття.

- Все чудово. До речі, у нас гості...

- Які? - Здивовано запитав Царенко.

- Прийшла твоя мама.

- Це неможливо. Моя мама померла, коли мені виповнилося вісім, - насупившись, сказав Арсен.

Як це померла? А з ким я тоді щойно розмовляла, пригощаючи чаєм? Кого я так легковажно впустила в дім?! Від таких думок у мене по спині пробіг холодок, викликаючи табуни мурашок.