15 Арсен

Поговоривши зі своєю донькою про те, що сталося з нею в садочку, я попросив її відразу розповідати мені, якщо знову трапиться щось подібне.

Після того, як Янка мені це пообіцяла, я трохи заспокоївся.

Натупний ранок розпочався з прибирання "сюрпризів", які мені понароблював Лакі.

Подумавши, що потрібно купити котячий туалет і навчити цуцика ним користуватись, я важко зітхнув.

Спершу я відніс песика до нашої сусідки, потім відвіз Янку в садочок. Приїхавши на роботу, я занурився з головою в наш новий проект, з яким періодично виникали якісь труднощі.

Після роботи я заїхав у зоомагазин, щоб придбати все необхідне для свого нового домашнього улюбленця.

Цуцик був дуже кумедний і грайливий, тому сподобався не лише дівчатам, а й мені.

Приїхавши додому, я показав свої покупки. Янка була в захваті. Особливо їй сподобався маленький будиночок для Лакі.

Я відразу помітив, що з Ірою щось не так. Дівчина виглядала сумною і очі у неї були підозріло червоні ніби вона щойно плакала.

Невже у неї виникли якісь проблеми з навчанням?

Скориставшись тим, що мала відволіклась на песика і його нові речі, я вирішив влаштувати дівчині допит аби з'ясувати, що там у неї сталося.

- Іра, у тебе виникли якісь проблеми? - Обережно поцікавився я.

- Ні...

- Саме тому ти  заплакана і зажурена? Розкажи мені все. Можливо, що я зможу тобі чимось допомогти.

Крізь сльзи, Халепенко розповіла мені про свою проблему. Особисто я не розумів, чому бабці вирішили, що вона непорядна. Але то я, а то бабці... 

Навіть, якби у Іри, і справді, щось було з Андрієм, то це не їхня справа.

- І тепер я змушена терміново шукати житло, а з тими коштами, що у мене є - це фактично неможливо, - схлипуючи, промовила Іра.

- Заспокойся... Я знаю, як вирішити твою проблему. Ти можеш переїхати жити до нас. Тут є вільна кімната і за житло тобі не доведеться платити.

- Переїхати сюди? - Ошелешено перепитала Ірина.

- Так.

- Я навіть не знаю...

- А що тут знати? Поїхали заберемо твої речі від тієї ненормальної бабці.

- А Яна? Як вона до цього поставиться? - Запитала Іра, витираючи очі.

Я покликав доньку аби дізнатись її думку.

- Яна, ти хочеш, щоб Іра жили з нами?

- Так! Дуже хочу! - Радісно закричала малеча, підстрибуючи і плескаючи в долоньки.

- Чудово. Зараз я дізнаюсь у Світлани Петрівни про те, чи зможе вона посидіти трішки з Яною, щоб ми могли поїхати за твоїми речами.

- Може, краще, я завтра сама все перевезу. Не хочу завдавати тобі зайвих клопотів.

- Які там клопоти? - Промовив я, набираючи номер сусідки.

На щастя, Світлана Петрівна погодилась нам допомогти. Відвівши Янку з цуциком до сусідки, ми з Ірою поїхали до її баби Тані.

- Арсене, думаю, що тобі краще зачекати в машині. Не хочу, щоб шалена бабця ще й на тебе накинулась, - промовила Халепенко, коли ми зупинились біля потрібного під'їзду.

- Не хвилюйся про це. Я вже достатньо дорослий, щоб не боятись сердитих бабусь, - сміючись, промовив я.

- Як знаєш... Я тебе попереджала, - важко зітхнувши, промовила Іра.

Ми вийшли з авто і попрямували у під'їзд. Іра відчинила двері квартири і ми увійшли в крихітний коридор.

- Ага! Ще один хахаль! Правду казала Степанівна про те, що ти пішла по руках! - Заверещала худюща, маленька бабця в яскраво - червоному халаті.