12 Арсен

Не встиг я приїхати на роботу, як мені зателефонували із дитячого садочка. Виявилося, що Янка знову побила якусь дівчинку.

Важко зітхнувши, я поїхав вислуховувати чергову порцію скарг на свою дитину.

Біля садочка я помітив авто, на якому Андрій возить Іру з Яною. Бідолашна Ірка і тут втрапила у неприємності. Уявляю, як зараз їй дістанеться від виховательки.

- Я не вірю у те, що Яна могла без будь - яких причин побити іншу дівчинку. Вона - дуже добра і хороша дитина. Давайте будемо розбиратись у цій ситуації, - Сердито промовила Іра, спопеляючи поглядом виховательку.

- Але ж це відбувається вже не вперше...

- Сонечко, скажи мені, чому ви побилися? - Запитала Іра, присівши біля Яни, що виглядала насупленою.

- Катя обзиває мене сиріткою, а я не така, бо у мене є тато! - відповіла малеча і розплакалась.

- Так, у тебе є тато і він тебе дуже любить, - промовила Іра, обіймаючи Янку.

Від почутого, у мене стислося серце. Виявляється, що мою дитину ображали в дитячому садочку, а я про це навіть не підозрював. Яна нічого такого мені не розповідала.

- Дівчатка, їдьте додому. Я тут розберусь, - промовив я, підійшовши до них.

- Арсене Володимировичу, я вперше про це чую... - Почала виправдовуватись вихователька.

- Це свідчить про те, що ви не справляєтесь зі своєю роботою. Я хочу перевести Яну в іншу групу.

- Але, Арсене Володимировичу, послухайте...

- Я вже достатньо вас наслухався, - сказав я і пішов писати заяву на перевід доньки.

Приїхавши в компанію, я ніяк не міг налаштуватись на роботу.

Перед очима досі стояла картина, як Іра обіймає заплакану Янку, намагаючись її заспокоїти.

Я був вражений тим, що Халепенко вступилась за мою дитину і це при тому, що, зазвичай, вона і за себе постояти не може.

Сьогодні мій робочий день закінчився раніше, ніж зазвичай, бо настрою працювати зовсім не було. Хотілося швидше опинитись біля доньки. Розпитати про те, що сталось і вибачитись, що не зміг захистити її.

Янка - це найдорожче, що у мене є. Заради цієї крихітки я ладен зробити все,  що завгодно.

Я  зайшов в квартиру і вже встиг роззутись і роздягтися, але мене досі ніхто не зустрів. І де ж моя дитина? Чим таким серйозним зайнята?

- Як думаєш, Іро, тато дозволить мені його залишити? - Почувся Янкин голосок із ванної кімнати.

- Навіть не знаю... - Відповіла дівчина.

- А його дуже сильно попрошу.

Схоже, що ці двоє притягли додому якусь бродячу тварину. Коли тільки встигли?

- Чим це ви тут займаєтесь? - Поцікавився я, заглядаючи у ванну кімнату.

- Тату, а я тебе дуже люблю. Так сильно, як від Землі  до Місяця. Уявляєш? - Промовила малеча, поглядаючи на свою няню.

- Уявляю. І я тебе дуже люблю...

- То ти дозволиш мені залишити Лакі? - Запитала мала, дивлячись на мене з надією.

- А Лакі це хто?

- Це мій новий друг, - заявила Яна, дістаючи із рушника, ще досі мокре, чорне цуценя.

На мене уважно  дивились три пари очей, очікуючи на мою відповідь.