11 Арсен

Я збирався лише ненадовго заскочити в універ, але виявилось, що у декана нашого факультету були на мене інші плани.

Микола Вікторович влаштував мені справжню екскурсію університетом, яка закінчилась в одному із комп'ютерних класів.

З його прозорих натяків я зрозумів, що студентам дуже стануть в нагоді, хоча б,  кілька нових комп'ютерів.

Пообіцявши спонсорську допомогу університету, я поспішив на вихід, але так до нього і не дійшов, бо став свідком дуже неприємної ситуації.

Розумовський, який викладав у нас маркетинг, кричав на Ірку, розмахуючи руками.

Бідолашна Халепа, понуривши голову і закусивши губу, мало не повзала по коридору, збираючи якісь папірці.

За останні кілька днів я мав можливість більше дізнатись про Іру Халепенко. Попри свою неймовірну незграбність, вона була дуже доброю та щирою дівчиною.

Тому таке ставлення викладача до неї мене обурило.

- Я не знав, що до обов'язків викладачів входить знущання над студентками, - промовив я після того, як допоміг Ірі позбирати папери.

В цей момент Ірка дуже нагадувала мені Янку, коли вона зробивши чергову шкоду, розуміла, що її впіймали на гарячому.

- Які  ще знущання?! Халепенко - це справжнє стихійне лихо. Вона щойно мало не збила мене з ніг...

Я дістав з кишені телефон і набрав декана нашого факультету. Описавши йому ситуацію, я поцікавився у нього чи має право викладач принижувати і ображати студентів.

Микола Вікторович сказав, що це неприпустимо і запевнив мене, що особисто розбереться з цією ситуацією.

Декан попросив мене передати телефон Розумовському, що я і зробив.

Менше, ніж через хвилину викладач повернув мені телефон і вибачився перед Іркою.

Розумовський так почервонів, що став схожим на спілий томат. Попрощавшись з нами, він поспішив у напрямку деканату. Схоже, що комусь зараз дістанеться...

- Дякую... - Промовила Іра, дивлячись на мене своїми великими, блакитними очиськами.

- Не варто... Я нічого не зробив. Скажи краще, чому ти сьогодні втікала від мене наче від прокаженого. Ти мене соромишся?

- Ні! Нічого такого... Я не хотіла, щоб у мене виникли проблеми з твоїми фанатками. Вони ж геть навіжені...

- Якими ще фанатками?

- Давай я тобі потім розповім, - сказала Ірка, роззираючись на всі боки.

- Добре... Не знав, що у мене є фанатки... Ще й навіжені, - посміхаючись, промовив я.

- До зустічі, - попрощалась Халепенко і поспішила у напрямку бібліотеки.

Тільки зараз, стоячи поряд з нею, я звернув увагу на те, яка ж вона тендітна і крихітна.

В кишені ожив мій телефон. Побачивши номер свого батька, я вибив.

Він вже давно перестав бути для мене рідною людиною. Його не було поряд зі мною в моменти, коли я найбільше потребував  допомоги, а зараз вже пізно гратись в сім'ю.

У мене залишилась єдина рідна людина - це моя донька.