9 Арсен

Враховуючи Іркині "таланти", мені ще пощастило. Стратегічно важливий орган не постраждав, а все інше - дрібниці.

Дякуючи Любі, у нас в аптечці було все необхідне на всі випадки життя, тому я швидко знайшов засіб від опіків і скористався ним.

Перевдягнувшись у домашній одяг, я пішов на кухню. Там на мене чекала картина маслом.

Дівчата гірко плакали, міцно обіймаючись. У мене аж в грудях все стислось від хвилювання.

- Яно, чому ти плачеш? - Схвильовано запитав я у доньки.

- Я плачу, бо Іра плаче, а мені її шкода, - хлипаючи, відповіла мала.

Так, з цією все зрозуміло. Залишилось дізнатись, чому плаче Халепа.

- Ірино, а ти чому плачеш?

- Я все зіпсувала і тепер ти мене звільниш, а мені тут сподобалось, - Крізь сльози, відповіла дівчина.

- Тату, не проганяй Іру, будь ласка! - Заголосила Янка, почувши про звільнення.

Ну, що мені робити з цими плаксійками? 

- Заспокойтесь, дівчата, - спробував я їх втихомирити, але марно.

- Я не хочу, щоб Іра пішла від нас, - шморгаючи носом, заявила Янка.

- Ірино, чому ти вирішила, що я тебе звільню? Я ж нічого такого не казав...

- Бо зі мною завжди так відбувається. Тільки влаштуюсь на роботу, то відразу щось вчворю і мене проганяють, - хлипаючи, пояснила Халепа.

- Я не збираюсь тебе проганяти, тому заспокойся і припини плакати.

- Все добре! Ти залишаєшся! - Радісно заверещала Янка, ще міцніше притискаючи до себе Халепу.

- Я залишаюсь! - Зраділа Ірка, витираючи сльози.

Щойно сльозотеча припинилась, я видихнув з полегшенням.

Вибачившись і подякувавши за те, що я дав їй шанс, Іра попрощалась з нами і поїхала додому.

Я збирався, як завжди, замовити собі доставку їжі, але Янка сказала, що Іра багато наготувала.

З тих пір, як від нас пішла Люба, я не їв домашніх страв і дуже за ними скучив.

Може тому Іркині страви мені здалися такими смачними. Янка теж їла із задоволенням, а їй вгодити було дуже нелегко.

Цілий вечір мала захоплено розповідала мені про те, чим вони з Халепою займались, а потім ще й почала вихвалятись своїми гостинцями.

- Тату, допоможи мені вдягнути нову сукню для Хлої.

- Ого, яка гарна сукня, - промовив я, беручи в руки ляльку.

- Так, дуже гарна. Це Іра пошила, - похвалилась малеча.

Я не міг стримати посмішки, спостерігаючи за тим, як Янка намагалась натягти штани на Кена.

- Давай допоможу...

Погравшись з малою і поклавши її спати, я взявся за навчання.

Наступного дня мені довелося поїхати в універ, щоб взяти ще одне завдання.

Вийшовши з аудиторії, я побачив Іру Халепенко і вже відкрив рота, щоб привітатись з нею, але дівчина, помітивши мене, так швидко чкурнула у протилежний бік, що тільки п'яти помелькали.

Що це з нею?  Невже Халепенко соромиться спілкуватись зі мною?

Чи знову собі щось навигадувала, як вчора увечері  про звільнення?

Спробуй здогадайся, що у неї в голові...