7 Арсен

Час від часу я заглядав на картинку з камер, щоб перевірити, як справи вдома. Побачивши, як Халепа впала на кухні, я аж сам сіпнувся.

Навіть не уявляю, як їй це вдається. Щойно все було добре, а тепер - повний хаос.

Піднявшись на ноги, Ірка відразу взялась наводити лад на кухні і впоралась з цим дуже швидко.

Я посміхнувся, дивлячись, як Янка намагалась їй допомогти. Від малечі було більше шкоди, ніж користі, але Ірка її не проганяла.

Як це не дивно, але дівчата чудово ладнали. Досі жодна няня не змогла знайти спільну мову із моєю донькою. Мала таке їм вичворяла, що няньки самі  втікали від неї наче чорт від ладану.

Для десятої няні, Яна добряче підстригла волосся і мені довелося виплачувати їй компенсацію, щоб владнати цю ситуацію. 

Хто б міг подумати про те, що саме незграбна Ірка Халепенко так сильно їй сподобається?

Закінчивши з прибиранням, Халепа знову взялась за тісто. Хоч би вона нашу квартиру не спалила...

Я зайнявся невідкладними справами, дуже сподіваючись на те, що мені сьогодні буде, куди повернутись.

Коли мій робочий день закінчився, я поспішив додому. Не встиг я увійти в квартиру, як в коридорі з'явилась Янка.

- Тату! А ми з Ірою напекли пиріжків із сиром та яблуками. Дуже смачних! - Із захватом розповідала мала, розмахуючи своїми крихітними ручками.

Слідом за Янкою в коридорі з'явилась Халепа. Побачивши її, я ледь стримався, щоб не розсміятись.

У неї досі було борошно на волоссі та на обличчі.

- Чудово. А мене пригостите? Чи ви вже все поїли?

- Пригостимо! У нас багато пиріжків, - відповіла Янка, задоволено посміхаючись.

Щойно я помив руки, як мала потягла мене на кухню, бо їй нетерпілось похвалитися випічкою.

На вигляд Іркині пиріжки були, м'яко кажучи, далекі від ідеалу, але я, все ж , вирішив їх спробувати, щоб не образити дівчат.

Виявилось, що на смак вони значно кращі, ніж на вигляд. Це відкриття мене приємно здивувало.

- Дуже смачно. Дякую, дівчатка. Я й не підозрював про те, що ви такі господині, - промовив я, доїдаючи свій пиріжок із сиром.

- Я зараз зроблю тобі чай, - спохватилась Халепа.

- Буду дуже тобі вдячний, Ірино, - сказав я, сідаючи за стіл.

- Скільки додати цукру? - Запитала Ірка.

- Одну ложечку.

Янка почала мені розповідати про те, що Іра подарувала їй цілий пакет різного одягу для ляльок.

У малої аж оченята загорілись від радості.

Наступної миті я скрикнув від неочікуваності і болю. Виявилось, що це Халепа несла чай, але так і не донесла, бо вилила мені на ноги.

- Ой! - Почувся її переляканий голос.