4 Ірина

Я була дуже здивована тим, що Царенко вирішив дати мені шанс. Особливо після того, як вчора вже раз відмовив.

Маленька, кумедна дівчинка з хвостиками повела мене на кухню.

- Люба завжди казала, що гостей треба пригощати чаєм, - промовила малявка.

Яна підтягла стілець до однієї із шафок і ставши на нього ніжками, відчинила дверцята.

Я підійшла до неї ближче, щоб підстрахувати. Дівчинка дістала із шафки печиво та цукерки і віддала мені.

- Яна, давай я тобі допоможу з чаєм, - запропонувала я, спостерігаючи за тим, як малеча спритно злізла із стільця і потягла його назад до столу.

- Добре. Я буду класти в чашки пакетики з чаєм і цукор, а ти наллєш кип'яток. Ми так завжди робили з Любою.

Я увімкнула електрочайник і роззирнулась довкола. Кухня мене приємно вразила. Саме такі я бачила у серіалах.

Я спостерігала за тим, як Яна старанно насипала по дві ложечки цукру у кожну чашку.

Я рідко мала справу з дітьми, але мені здалося, що вона дуже самостійна і здібна дівчинка.

- А скільки тобі років? - Поцікавилась я, наливаючи окріп в чашки.

- Чотири. А тобі?

- Двадцять два.

- Ого... Іро, ти, хоч і стара, але дуже гарна.

Почувши такий комплімент, я розсміялась. 

- Ти теж дуже гарненька, - усміхаючись, промовила я.

Яка ж вона кумедна і хороша. Як тільки у такого пихатого індика, як Арсен Царенко, може бути така миленька... А хто вона для Арсена?

У дівчинки було таке ж біляве волосся і сірі очі, як у нього. І риси обличчя були схожі.

Те, що вони родичі, не викликало у мене жодних сумнівів. Мабуть, що Яна - це його племінниця. Також вона могла бути його молодшою сестрою, але різниця у віці у них завелика... Хоча, усяке буває.

Яна із захопленням розповідала про своїх ляльок, з якими вона обіцяла мене познайомити, відразу, як ми поп'ємо чай.

Щойно ми вийшли з кухні, маленька господиня влаштувала мені справжню екскурсію по квартирі.

- А це моя кімната, - з гордістю заявила вона, показуючи мені дитячу.

Думаю, що кімната Яни - мрія кожної дівчинки. У мене самої очі загорілися, коли я побачила всі ті ляльки та інші дівчачі іграшки. Одну із стін кімнати прикрашав великий плакат Леді Баг.

- Я ще в житті не бачила стільки ляльок, - зізналась я.

- Так, у мене дуже крута колекція, - радісно відповіла малеча.

- Яно, тобі подобаються мультики про Леді Баг?

- Ага... Дуже.

- Мені теж подобається цей мультик.

Почувши це, Янка дуже зраділа і почала показувати мені свої ляльки із цього мультсеріалу.

Ми з нею так захопились, вигадуючи для них різні пригоди, що геть забули про час.

- Як ви тут, дівчата? - Почувся голос Арсена.

Від неочікуваності, я мало не підскочила на місці.

- Тато приїхав! - Радісно промовила Янка, кидаючись його обіймати.

Як тато?! Оце так новина... Такого я точно не очікувала.

Якщо Яні - чотири, а Арсен - мій ровесник... То в скільки років він став татом? У вісімнадцять?! Капець! А де ж мама Яни?