2 Ірина

Поки я шоковано витріщалась на Арсена Царенка, він, відірвавшись від своїх паперів, поглянув на мене.

Від його зверхнього погляду, я відчула себе якоюсь дрібною комашкою. Царенко навіть брову підійняв, роздивляючись мене.

- Добрий день, - нерішуче привіталась я.

- Добрий... Пані Халепенко, я рідко буваю в університеті, але навіть я знаю про той випадок, що стався з нашим  викладачем з фізкультури, коли він через вас зламав ногу. Я ще багато чого чув про вашу незграбність, а дещо навіть бачив на власні очі... Мені в офісі такого "щастя" не потрібно. Прощавайте, пані Халепенко, - промовивши все це, Царенко повернувся до своїх паперів, натякаючи, що мені вже час забиратись і не заважати йому.

- Прощавайте... - Сказала я, ледь стримуючи сльози і вийшла у коридор.

Він не дав мені жодного шансу... Взяв і прогнав... Індик пихатий! Теж мені цар! Сидить весь такий ідеальний... Та цей йолоп навіть не уявляє, що таке справжнє життя.

Моя надія одержати хорошу роботу розбилась на дрібненькі шматочки і перетворилась на пил.

І чому мені так не щастить? Важко зітхнувши, я пішла до найближчого магазину, щоб придбати там шоколадку.

Солодощі завжди допомагали мені позбутись стресу і підійняти настрій.

Насолодившись шоколадкою з горіхами, я неохоче поїхала додому, де на мене з нетерпінням чекала нестерпна бабця.

Мені дуже пощастило, бо коли я прийшла, баба Таня дивилась черговий турецький серіал. Це дало мені чудову можливість спокійно поїсти.

Але моє щастя не могло тривати довго. Щойно я зробила собі чай, як вона з'явилась на кухні.

- Ірино, ти надто часто п'єш чай. Знаєш, який газ дорогий. Можеш і води напитись, якщо спрага мучить.

У відповідь я лише важко зітхнула. Я з власного гіркого досвіду знала, що краще їй не відповідати і нічого не намагатись пояснювати, бо собі ж дорожче буде.

Ще трохи побурчавши, баба Таня пішла дивитись "Битву екстрасенсів", а я заховалась у своїй кімнаті.

Треба негайно шукати роботу і тікати звідси, поки у мене не поїхав дах.

Гортаючи оголошення, я вже майже втратила надію знайти щось підходяще, коли натрапила на дещо цікаве.

За роботу нянею пропонували чудову платню і час мені підходив. Я могла працювати після пар. 

Няня - це не зовсім те, що я шукала, але за такі гроші можна спробувати.

Я зателефонувала за вказаним номером. Мені відповіла жінка. У неї був приємний і дуже привітний голос. Ми з нею домовились, що завтра о чотирнадцять тридцять я приїду на співбесіду. Через кілька хвилин мені на телефон прийшло повідомлення з адресою.

Поглянувши на годинник, я швидко взялась за домашку, поки баба Таня не вимкнула світло, бо воно теж дуже дороге.

Побачивши, що я йду у ванну кімнату, бабця розмістилась під дверима із секундоміром в руках.

Закотивши очі, я закусила губу і подумки наказала собі мовчати. 

За той час, що я живу тут, я навчилась не просто швидко приймати душ, я робила це блискавично швидко.

Після всіх переживань я так стомилась, що заснула відразу, щойно моя голова торкнулась подушки.

Наступний день почався підозріло добре. Навіть в універі нічого не сталось, а це бувало дуже рідко.

Від такого везіння, я почала  хвилюватись .

Після пар я поїхала за вказаною адресою. Я погано уявляла себе у ролі няньки, але дуже хотіла одержати цю роботу.

Я стояла перед новенькою багатоповерхівкою і не наважувалась зайти. Кілька разів вдихнувши і видихнувши, я побажала собі удачі і набравши код, увійшла в під'їзд.

Чим ближче я підходила до потрібної мені квартири, тим сильніше хвилювалась.

Подзвонивши в дзвінок, я затамувала дихання. Двері відчинились і я мало не впала від шоку.

На порозі стояв Арсен Царенко.

- Халепенко?! Ти що тут робиш?!