1 Ірина

Якби проводились міжнародні змагання серед невдах, то я була б чемпіонкою.

Щодня я примудряюсь потрапити в якусь халепу, накоїти дурниць і познаходити купу проблем на свою п'яту точку.

Кожен мій ранок - це ще те випробування.

- Ірка! Знову твоя яєчня згоріла! - Почувся сердитий голос баби Тані, у якої я знімала кімнату.

Трясця! Я ж тільки на секундочку відійшла...

Баба Таня - це окрема історія. Ця бабця могла дістати і звести з розуму будь-кого.

Мені здається, що вона спеціально заманювала до себе студентів низькими цінами, щоб потім над ними знущатись.

Щоранку, збираючись на заняття в універ, я мріяла про те, що знайду роботу і з'їду від баби Тані.

Але жорстока реальність знову і знову боляче била мене по голові.

Знайти хорошу роботу - це не так вже й легко. Якимось дивом, інколи мені вдавалось це зробити, але через свої "таланти", надовго я на ній не затримувалась.

От і зараз я знову шукала черговий підробіток, бо дуже хотіла втекти від нестерпної бабці.

- Ірка, вчора ти використовувала душ на одну хвилину і тридцять секунд довше, ніж треба. Ти, хоч, уявляєш, скільки потрібно щомісяця платити за воду?! - Вже традиційно бурчала баба Таня, стоячи у мене над душею, поки я взувалась.

- Вибачте. Наступного разу я буду уважнішою і швидшою, - промовила я, тікаючи з квартири.

Сьогодні після пар я мала поїхати на співбесіду в якусь IT - компанію. Я так хотіла одержати цю роботу, що всю ніч не могла заснути від хвилювання.

Обіцяна зарплатня мені дуже подобалась і те, що працювати можна було після занять, теж мені підходило.

Звісно, що дорогою до тролейбусної зупинки мене обдрипала машина. Як же без цього?

В тролейбусі мені мало того, що наштовхали боки, то ще й потоптались по ногах.

Вийшовши на потрібній зупинці, я важко зітхнула, оглядаючи своє бідолашне  взуття. Діставши із сумки вологу серветку, я спробувала привести його у нормальний вигляд.

Поки я милувалась результатами своєї роботи, мене знову обдрипала машина, що пронеслась на всіх швидкостях повз мене. Чудовий початок дня...

- О, Халепа! Привіт! - Радісно крикнув мій одногрупник, Сергій, помахавши рукою.

- Привіт.

Якже я ненавиділа це дурне прізвисько, яке приклеїлось до мене ще в школі, а тепер продовжує псувати нерви ще й в універі.

Одна моя одногрупниця, Ліка Савіцька, стверджувала, що воно ідеально мені підходить, бо чудово відображає мою сутність.

Та що тій дурепі відомо про мене і мою сутність? Хіба я сама обирала собі прізвище Халепенко? Чи я горіла бажанням постійно потрапляти у різні неприємності?

Хіба я винна, що халепи переслідують мене мало не на кожному кроці?

Всі Халепенки в моїй родині живуть цілком нормальним життям і тільки я - виняток.

Може на мені лежить якесь страшне родове прокляття?

Занурившись у свої невеселі думки, я і не помітила, як на когось налетіла.

- Чого плутаєшся під ногами, дурепа?! Якщо я через тебе не встигну побачити Арсена, то начувайся! - Сердито промовила Людка Лебеденко, штовхаючи мене в стіну.

- Від дурепи чую! - відповіла я, потираючи плече, яке щойно вдарила через свою пришелепкувату одногрупницю.

- Он він!  Он! Нарешті! - Радісно прокричали ще дві фанатки Арсена Царенка і кинулись бігти його зустрічати.

Я підійшла до вікна, щоб поглянути на все це дійство і на нашу місцеву знаменитість.

До входу в університет наближався високий, вродливий блондин у сірому костюмі. Навіть звідси я помітила, що костюм сидить на ньому ідеально.

Арсен Царенко - повна моя протилежність. У нього в житті все чудово складається і все йому легко дається.

До третього курсу він був типовим мажориком, а потім оформив вільне відвідування занять і почав працювати в компанії свого діда.

Тепер він рідко з'являвся в універі. Приходив, щоб здавати завдання і брати нові.

На відміну від мене, йому не потрібно турбуватись про пошуки роботи. Щастить...

Арсен був пихатим, самовпевненим і ставився до всіх зверхньо наче справжній цар, але це не заважало дівчатам закохуватись у нього і сходити з розуму щоразу, як він з'являвся в універі.

Важко зітхнувши, я попленталась на пари. Навчальний рік тільки розпочався, а я вже мріяла про його закінчення.

Кажуть, що п'ятий курс найважчий, але до труднощів мені не звикати, бо вони - невід'ємна частина мого життя.

Після пар я поїхала за вказаною адресою на співбесіду. Компанія мене вразила з першої ж миті, як я увійшла в її будівлю. Все довкола було новим і сучасним.

Побачивши, скільки у мене конкуренток на цю посаду, я подумки вилаялась.

Виявилось, що сам великий бос шукає собі ще одну помічницю і тому особисто проводить  співбесіду.

Коли настала моя черга, я, ледь жива від хвилювання, на ватяних ногах, пішла до нього в кабінет.

Обережно постукавши, я увійшла і так і заклякла на місці.

За столом сидів Арсен Царенко, власною персоною.