Розділ 3

 Матіас

Після того, як Анабель зникла за дверима під’їзду, кілька хвилин сиджу в авто й стримано постукую пальцями по керму. Вагаюся між тим, аби піднятись за нею та тим, аби поїхати геть. Зрештою, здоровий глузд бере гору і я їду геть. 

Трохи остигнувши зауважую, що мій готель знаходиться на протилежному кінці міста й в цей час я доїду до нього не так вже й швидко. А ще пригадую, що варто подзвонити до Моніки та дізнатись, як там справи з документацією на квартиру. Так я скорочу відстань вдвічі. Al diavolo! Про що я зараз думаю? Адже ця дівчина ясно дала зрозуміти, що я її не цікавлю. Тільки от… Хіба це мене зупиняло?

Дібравшись до готелю я перш за все вечеряю, а тоді приймаю душ. Сподіваюсь, що ця епопея з готелем підходить до завершення. Опісля переглядаю документи, які мені скинули на пошті колеги. Завтра важлива зустріч, і хочу бути в курсі з ким маю справу. Мати справу з чесними клієнтами — це ще одне правило, яке ми запровадили з Ензо після невдалої співпраці з аферистами.

Телефон вібрує сповіщаючи про час-стоп і я закриваю ноутбук. Цікаво, чи візьме до уваги це правило principessa? Сумніваюсь. Тож швидко знаходжу її номер та поспіхом набираю невеличке нагадування. Хмикаю, уявляючи її невдоволену мармизку. Цікаво, стримається чи все ж відповість?

За мить прилітає відповідь і я, здавалося б в простих словах, відчуваю усю її в’їдливість. В цьому ми чимось схожі. І тим цікавішою стає вона.

Блокую екран та завалююсь спати. Наша гра лише починається…

Ранок починаю з традиційної зарядки та душу. Принагідно вписую в планувальник нагадування собі про запис до спортивного клубу. Переконаний, що знайду щось поблизу своєї квартири. Люблю, коли все максимально доступно.

Одягаю заздалегідь приготовлений костюм та натягую краватку. Подумки кривлюсь, зав’язуючи цей ненависний аксесуар. Але що поробиш! Етикет, мать його!

Вже сівши в авто думаю про те, що можна було б взяти на зустріч когось зі стажистів. Стоячи на світлофорі відкриваю журнал дзвінків. Першим трапляється номер Анабель. Хмикаю та тисну на кнопку виклику. Зважаючи на те, скільки їй добиратись до робочого місця. то вона вже мала б бути в дорозі. Невеличка зміна планів їй не зашкодить.

Гудки один за одним лунають на увесь салон автомобіля, але без результатно. Набираю її знову і, зрештою, чую її коротке “Алло”.

— Доброго ранку, bambolina! Де б ти не була — виходь і я тебе підберу.

— Господи, це ж яким неандертальцем треба бути, аби таке вигадати?! — після паузи звучить з динаміку і я тицяю по екрану аби пересвідчитись, що набрав до Бель.

— Пробач, що? Ти мене ні з ким не поплутала? Чи у громадському транспорті тобі щось ввижається?

— Я не…. Дідько! — крізь динамік долітає лайка та шурхіт і я не на жарт насторожуюсь.

— Бель, у тебе все гаразд?

— Ні, тобто так! Я вже виходжу! — віддалено звучить голос дівчини і я розумію, що вона ще не вийшла з дому.

— Дочекайся мене! Так буде швидше. — кидаю та тисну на кнопку відбою. 

З її боку безвідповідально бути вдома в той час, коли вона давно мала бути в дорозі. І я з чистою совістю міг би відмітити її запізнення та заїхати в офіс по Кліфа. Він, я певен, вже там. Але зараз у мені проснувся лицар, який мчить до принцеси й очікує отримати поцілунок за порятунок.

— Не обов’язково було приїжджати. — злітає з її вуст щойно вона опиняється в авто. Моя брова здивовано злітає й Бель помітивши це, наче виправдовуючись, додає. — Я б сама добралась. А в тебе напевно були інші плани.

— Ну звісно, неандертальці вони такі. — хмикаю уважно слідкуючи за дорогою на якій от-от утворяться ранкові затори.

— Пробач, я не хотіла… Просто пізно лягла й будильник підвів.

— Що й на крісло не ставатимеш? — підтрунюю над дівчиною, яка практично відразу червоніє. — Гаразд, цього разу можемо обійтись без нього. Але за порятунок від запізнення на роботу ти винна мені поцілунок. — краєм ока помічаю, як в дівчини округлюються очі й посміюючись додаю. — В щоку, principessa, в щоку. Хоча, хід твоїх думок мені подобається.

Анабель крутиться на сидінні й невдоволено хмурить брівки. І в момент, поки я зосереджуюсь на дорозі, нахиляється та швидко цілує мене в щоку.

— Вдоволений? — бурмоче та обертається до вікна.

— Більше ніж ти думає. — трохи хрипло відповідаю не впізнаючи себе. Ще ніколи такий цнотливий поцілунок не діяв так, як подіяв зараз. Поправляю краватку, яка раптом стала ще більш незручною й сильніше стискаю кермо. Ех, зробила б ти це білявочко учора ввечері, я б точно піднявся за тобою. Тільки от… Якщо простий дотик її вуст до мого обличчя так діє на мене, то що вже буде при більш серйозних діях?

— Хіба  до офісу не інша дорога? — виводить із думок голос Анабель.

— Ми не їдемо в офіс. Спершу ресторан.

— Що?! Але ж… Ти що задумав?!

— Мені імпонують твої думки, — широко всміхаюсь, — Але зараз ми їдемо на зустріч з клієнтами. Важливими клієнтами. — підкреслюю останні слова й дівчина нервує ще більш ніж тоді, коли думала на іншу причину.