Розділ 23

Дощ закінчився так само раптово, як і почався, --- без попередження, без поступового витончення, просто одного ранку небо над Гріммою вирішило, що норму виконано, і прибрало хмари з тим байдужим відчуттям виконаного обов'язку, з яким чиновник закриває річний звіт, не відчуваючи жодної радості від проробленої роботи, а лише полегшення від того, що можна нарешті зайнятися чимось іншим.

Місто після тижня злив виглядало вимитим до скрипу --- черепичні дахи блищали тією особливою, глянцевою чистотою, яка буває тільки після довгого дощу, бруківка на площі парувала легкою парою, випаровуючи останню вологу під несміливими, ще не впевненими в собі променями сонця, а повітря пахло землею, прілим листям і тим неповторним ароматом свіжості, який змушує навіть найзапекліших песимістів на секунду повірити в доброту світобудови.

Але земля є земля, і одного сонячного ранку їй було недостатньо, щоб з в'язкої, чавкаючої субстанції, здатної засмоктати чобіт по щиколотку, знову перетворитися на пристойний, придатний для копання ґрунт. Довелося зачекати ще день --- томливий, наповнений тим особливим нетерпінням, яке відрізняє людей, що вже раз доторкнулися до таємниці і тепер рахують години до наступного дотику.

Наступного ранку, щойно розвиднілося, компанія відклала всі інші справи з рішучістю, гідною кращого застосування. Робота почекає, покупки почекають, навіть традиційний сніданок з круасанами з пекарні на розі був зжужмлений до нашвидкуруч пережованого мінімуму --- збори на галявинку біля стрільбища нагадували підготовку військової операції, хіба що замість зброї в машину вантажили лопати, а замість тактичних карт --- старе, потьмяніле дзеркало в срібній оправі.

Лейла чекала на них біля своєї квартири, одягнена з тією нарочитою буденністю, за якою в неї завжди ховалося щось прямо протилежне --- прості джинси, куртка, нічого зайвого, але в погляді хлюпало передчуття, погано сумісне з образом людини, що просто їде покопати землю в компанії друзів.

Галявинка біля стрільбища зустріла їх тією особливою тишею, яка буває тільки на місцях, давно забутих людьми, але не забутих природою --- трава тут росла густіше, ніби компенсуючи рідкість візитів, старі дерев'яні мішені, напівзогнилі від часу й негоди, стояли покривленими свідками чиїхось давніх недільних розваг, а земля пахла грибами й тією особливою вологістю, яка тримається в тіні навіть після тижня сонця.

--- Ось тут, --- Борут указав на ледь помітну пляму в траві, трохи темнішу за навколишню зелень, ніби саме там рослинність пам'ятала щось, що змусило її рости інакше.

Аріана тут-таки дістала дзеркало й заходилася походжати навколо вказаного місця з тією зосередженістю, з якою археологи виглядають сліди давніх поселень --- тільки замість звичної лопаточки й пензлика в її руках було потьмяніле скло, а замість культурного шару вона шукала щось набагато менш відчутне.

--- Нічого не бачу, --- зізналася вона за кілька хвилин, розчаровано опускаючи дзеркало. --- Просто відображення. Трава, небо, моя власна фізіономія, на жаль, недостатньо чарівна для цих цілей.

--- Може, воно працює тільки в момент активності порталу, --- припустив Хуго, вже засукуючи рукави й приміряючись до землі зі справжньою, дорослою лопатою, купленою спеціально для цього випадку і вже встиглою заслужити в нього особисте ім'я --- Гюнтер, на честь, за його словами, «серйозного німецького інструмента, гідного серйозного німецького імені».

--- Або воно взагалі не венеційське, а з найближчого китайського магазину сувенірів, --- сухо зауважив Борут, теж беручись до розкопок.

Земля після дощу виявилася м'якою, податливою, легко розступалася під лопатами, і вже за двадцять хвилин методичного копання на розстеленому брезенті почала рости нова колекція --- не менш вражаюча за балтійську, хоча й зовсім іншого характеру.

Срібні монети --- одразу чотири штуки, потьмянілі, з майже стертим карбуванням, ніби їх спеціально терли об пісок століттями, позбавляючи будь-якої можливості визначити походження чи епоху. Жовтий дріт, скручений грубим браслетом, важкий для свого скромного розміру настільки, що, взятий на долоню, викликав мимовільну повагу --- метал ніби був щільніший за звичайне золото, спресованіший, серйозніший. Засохлий шматок дерева, обламаний з обох боків, сіруватий, непоказний, що лежав у землі так, ніби пролежав там не роки, а століття, розтративши всю вологу і майже всю вагу, але зберігши при цьому вперту, майже показову цілісність форми. І кілька дрібних каменів --- сірих, коричневих, нічим зовні не примітних, тих самих, яких на будь-якому будівельному майданчику можна знайти лопатами, не доклавши жодного інтелектуального зусилля.

Лейла до цієї миті спостерігала за процесом зі спокоєм глядача, який уже бачив схожу п'єсу і знає наперед основні повороти сюжету. Але варто було Хуго підняти з землі засохлий шматок дерева і, не розгледівши в ньому нічого примітного, недбало кинути на загальну купу знахідок, як її обличчя миттєво перетворилося.

--- Стоп, --- сказала вона різко, і в голосі прозвучала інтонація, яку раніше компанія чула від неї хіба одного разу --- в момент, коли йшлося про речі, що дійсно мали значення, а не про світську балачку за келихом вина. --- Дай сюди.

Хуго слухняно простягнув знахідку, і Лейла взяла її обома руками з тією бережністю, з якою тримають щось крихке навіть попри зовнішню суху міцність предмета. Очі її звузилися, губи стиснулися в тонку лінію зосередженості, а обличчям пробігла хвиля емоцій, надто швидка й складна, щоб її можна було прочитати однозначно --- там змішалися подив, впізнавання і щось схоже на давній, глибоко захований смуток.

--- Ви хоч уявляєте, що це? --- спитала вона тихо, не відриваючи погляду від шматка дерева.

--- Деревинка, --- чесно зізнався Хуго. --- Гарна, надійна, суха деревинка.

--- Це фрагмент, --- Лейла повільно похитала головою, ніби сама не до кінця вірила власним словам, --- від чогось, що мало зникнути ще багато поколінь тому. Не буду заглиблюватися в подробиці прямо зараз --- спершу треба перевірити, переконатися, що я не помиляюся від надлишку ентузіазму. Але якщо я права, це набагато важливіше і за монети, і за дріт, і навіть за ваш попередній камінець.