Розділ 7. Казка для Борута

Хуго побачив Івана першим --- випадково, боковим зором, коли вийшов на балкон повісити сушитися рушник і машинально ковзнув поглядом по вулиці внизу, туди, де зазвичай нічого цікавого не відбувалося. Іван стояв біля повороту на Байєрсдорфер штрассе, там само, де півтора місяця тому стояли машини з іспанськими й румунськими номерами, --- а поруч із ним, трохи позаду, двоє кремезних чоловіків у темних куртках слухали його з тією зосередженою уважністю, з якою слухають того, хто вказує дорогу.

Іван кивав у бік будинку, щось говорив, креслив рукою в повітрі коротку, пояснювальну лінію --- ліворуч, потім прямо, --- і Хуго, не вірячи власним очам, розгледів на задньому плані ще одну машину з румунськими номерами, припарковану трохи далі за звичне місце, ніби цього разу вирішили не ризикувати надто явною присутністю біля самого під'їзду.

Рушник випав із його рук на підлогу балкона.

--- Залло! --- крикнув він, вриваючись у квартиру з обличчям людини, яка побачила те, чого не хотіла б бачити ніколи. --- Збирайтеся. Швидко. Прямо зараз.

--- Що сталося? --- Залла визирнула з кухні, все ще з чашкою чаю в руках.

--- Іван унизу. Показує румунам дорогу до нас. Знову.

Слова впали в кімнату важко, наче каміння в тиху воду, і на секунду всі завмерли --- Аріана, яка досі гортала стрічку в телефоні на дивані, Борут, що лагодив у кутку старий роутер, --- перш ніж рух повернувся в тіла різким, гарячковим ривком.

--- Ти впевнений, що це він? --- спитав Борут, підводячись.

--- Абсолютно, --- Хуго вже хапав куртку. --- Я бачив його обличчя з балкона третього поверху, Боруте, я не міг помилитися. Він показував рукою прямо на наш під'їзд.

--- Значить, цього разу він вирішив довести справу до кінця, --- тихо сказала Аріана, і в її голосі не було питання --- тільки холодна, отверезлива констатація факту.

Борут діяв швидко, з тією зібраністю, яка з'являлася в нього лише в моменти справжньої небезпеки, ніби вся його звична м'якість і неквапливість були просто верхнім шаром, під яким ховалася людина, здатна приймати рішення за секунди.

--- Залло, Аріано --- беріть документи, ключі від машини Хуго, і їдьте негайно, --- сказав він, уже підштовхуючи їх до дверей. --- До Лейпцига, до тітки Хуго, як минулого разу. Не зупиняйтеся дорогою, не відповідайте на незнайомі номери. Ми з Хуго наздоженемо, коли буде безпечно.

--- А ти? --- Залла вчепилася в його рукав, не бажаючи відпускати.

--- Я лишуся. Мені треба дещо зробити, --- твердо сказав Борут, і в його погляді було стільки рішучості, що Залла, всупереч усім інстинктам, кивнула й дозволила Аріані потягти себе до машини.

Коли двері за дівчатами зачинилися і звук машини, що від'їжджала, стих десь у провулку, Борут повернувся до Хуго.

--- Ти теж їдь. Я спущуся до Аміра.

--- Сам?

--- Сам, --- Борут похитав головою на невисловлене запитання друга. --- Я не хочу, щоб цього разу все було точнісінько так само, як з Аріаною. Щоб Амір знову розбирався з усім сам, а ми просто ховалися нагорі й потім дізнавалися з новин про аварію на автобані. Якщо він знову щось зробить заради нас --- я хочу бути поруч. Хоча б для того, щоб він не лишився з цим сам на сам.

Хуго довго дивився на друга, потім мовчки кивнув --- у цьому погляді було й розуміння, і та особлива повага, яка виникає між людьми після того, як один із них приймає рішення, що вимагає більшої мужності, ніж він сам готовий був би знайти в собі цієї миті, --- і вийшов слідом за дівчатами, лишаючи Борута самого в спорожнілій квартирі.

Амір відчинив двері ще до того, як Борут встиг постукати.

--- Я чув гамір нагорі, --- сказав він замість привітання. --- Іван привів їх знову?

--- Ти знав, що він може повернутися?

--- Підозрював, --- Амір впустив його всередину. --- Люди на кшталт Івана рідко заспокоюються після першої невдачі. Особливо якщо ті, кому вони продали інформацію, вимагають результату під загрозою власної шкіри.

--- Мені треба, щоб ти пішов зі мною, --- прямо сказав Борут. --- Не ховався в квартирі. Нам потрібне місце, звідки видно будинок, але де нас не знайдуть одразу. Кав'ярня на розі Клостергассе й Гауптштрассе --- звідти весь під'їзд як на долоні.

Амір подивився на нього довгим, вивчаючим поглядом.

--- Ти впевнений? --- тихо спитав він. --- Зазвичай ви волієте триматися подалі від таких моментів.

--- Впевнений, --- сказав Борут. --- Минулого разу ти розбирався з цим сам, а ми вдавали, що нічого не знаємо. Мені це не подобається. Якщо щось станеться знову --- я хочу знати, що відбувається, а не читати про це в новинах.

* * *

Кав'ярня «У Марти» займала кутову будівлю з темної, потемнілої від часу цегли, з маленькими вікнами у свинцевих рамах і дерев'яною вивіскою, що рипіла на вітрі вже не одне десятиліття. Усередині пахло свіжомеленою кавою й корицею, а нечисленні відвідувачі --- літня пара за кутовим столиком, студент із ноутбуком біля вікна --- створювали ту фонову, необтяжливу атмосферу, у якій легко було лишитися непоміченим.

Борут обрав столик біля самого вікна, звідки й справді відкривався гарний огляд на будинок на Клостергассе --- весь під'їзд, частину двору, поворот на Байєрсдорфер штрассе, де нещодавно стояв Іван із румунами. Зараз вулиця мала лякаюче звичайний вигляд: нечисленні перехожі, велосипедист, що пригальмував біля сусіднього будинку, голуб, що діловито обшукував тротуар у пошуках крихт.

--- Довго чекати? --- спитав Борут, замовивши дві кави в офіціантки, що підійшла.

--- Може, годину. Може, три, --- Амір знизав плечима. --- Такі речі не відбуваються за розкладом.

Якийсь час вони сиділи мовчки, спостерігаючи за вулицею, --- Борут раз по раз позирав на телефон, перевіряючи, чи не дзвонить Залла, Амір же дивився у вікно з тією спокійною, майже відстороненою зосередженістю, з якою дивляться на воду люди, що звикли чекати довго й без роздратування.