Розділ 2. Галявина

Ліс за Гріммою починався раптово, ніби місто закінчувалося не поступово, а обривалося --- асфальт переходив у ґрунтову колію, колія пірнала під мокрі від учорашнього дощу гілки, і за триста метрів уже не було чутно жодної машини, тільки вологий скрип сосен і хрускіт шишок під ногами. Далі стежка звертала до старого кар'єру, засипаного піском і зарослого по краях іван-чаєм, а за кар'єром відкривалася галявина --- пласка, довга, ніби навмисне викроєна кимось під стрільбище: з одного боку частокіл молодих ялин, з другого --- урвище до річки, де вода в цю пору року йшла темна, торф'яна, майже чорна під низьким небом.

Мішені стояли на дальньому краю --- три солом'яні кола на дерев'яних тринозі, потерті настільки, що було зрозуміло: компанія приїжджає сюди не перший місяць.

--- Лікоть вище, --- сказав Хуго, стоячи за спиною Залли й виправляючи її стійку так обережно, ніби вона була не людиною, а крихким механізмом. --- Ти щоразу опускаєш його на видиху.

--- Я не опускаю. Я розслабляюся.

--- Опускаєш, і стріла йде вниз на півметра.

--- Може, мішень стоїть надто низько.

--- Мішень стоїть там само, де стояла три місяці тому.

Залла пирхнула, але плече все ж підняла на сантиметр, натягнула тятиву до вилиці й випустила стрілу --- та пішла з сухим клацанням і встромилася в солому трохи вище центру, здригнувшись хвостовим оперенням.

--- Бачиш, --- сказала вона з тріумфом людини, якій щойно довели її власну впертість і яка категорично відмовляється це визнавати.

--- Пощастило.

--- Майстерність.

Трохи осторонь, біля саморобного столу зі старих дверей, покладених на два пні, Аріана заряджала болти в маленький блоковий арбалет --- зброю, на яку Хуго дивився з погано прихованою зневагою справжнього лучника до будь-якої механіки.

--- Це шахрайство, --- сказав він, не обертаючись.

--- Це ефективність, --- відповіла Аріана, примружуючись. --- Вікінги б схвалили ефективність.

--- Вікінги б посміялися з тебе біля багаття.

--- Вікінги вимерли. Я --- ні.

Борут, який лежав неподалік на розстеленій вітрівці з телефоном у руках, не відриваючи погляду від екрана, додав:

--- Статистично лук у її руках небезпечніший за арбалет у моїх. Я одного разу влучив собі по нозі.

--- Одного разу, --- уточнила Аріана з ніжністю людини, яка згадує кумедний випадок, а не травму. --- Болт, на щастя, був навчальний.

--- Мені досі сниться той звук.

Аріана вистрілила --- болт пішов рівно в центр середнього кола, --- і обернулася до Борута з виглядом людини, яка щойно довела теорему.

--- Учись, amore.

--- Я вчуся програмувати. Стрільба --- твоя стихія.

Вона сіла поруч із ним на траву, ще вологу після дощу, але вже пронизувану крізь хмари сонцем --- рідкісним у ці дні гостем, --- і на мить притулилася скронею до його плеча, дивлячись на річку.

Саме тієї миті з боку кар'єру почулися кроки --- легкі, неквапливі, і на галявину вийшли двоє: Амір, усе в тому самому спокійному, непоказному одязі, ніби в нього не було іншого вбрання, окрім сірого й темно-синього, а поряд із ним жінка, якої ніхто з компанії раніше не бачив.

Вона була нижчою за Аміра на голову, з темним волоссям, зібраним у вільний вузол, з якого вибивалися пасма, наче їх навмисне не стали пригладжувати, і з таким обличчям, дивлячись на яке важко було визначити, вродлива вона чи просто світиться зсередини чимось, що з лишком заміняє красу. Вона тримала в руках плетений кошик --- такий беруть на пікнік, а не в ліс просто прогулятися.

--- Не завадимо? --- запитав Амір, зупиняючись на межі галявини з тією ж чемністю, з якою стукав у двері тиждень тому.

--- Дивлячись, що ви ховаєте в кошику, --- озвалася Аріана, підводячись на лікті.

--- Інжир, сир і ображену гідність моєї сестри, яка півдня доводила мені, що сир за такої погоди не зіпсується за годину пішки.

--- Він не зіпсувався, --- вставила жінка з легким, музичним акцентом, ще незвичнішим, ніж в Аміра. --- Просто трохи сильніше запах.

--- Я --- Лейла, --- сказала вона, підходячи ближче й оглядаючи галявину з тією непідробною цікавістю, з якою дивляться на місце вперше, але без жодної настороженості, наче заздалегідь знала, що тут їй будуть раді. --- Амір багато розповідав про вас. Не те щоб дуже багато --- він узагалі не балакучий, --- та достатньо, щоб я зрозуміла: треба познайомитися особисто.

--- Ми стріляємо з лука, --- повідомив Хуго з гідністю людини, яка представляє співрозмовниці своє головне досягнення в житті.

--- Бачу, --- Лейла кивнула на мішені. --- Гарно обране місце. Галявина пам'ятає, --- додала вона тихо, ніби сама до себе, і на секунду в її голосі пролунало щось, що не вкладалося в легкий тон розмови.

Амір, що стояв поруч, ковзнув поглядом по мішенях, потім по землі біля їхньої основи --- там, де трава була притоптана й пожухла у дивному, майже правильному напівколі, ніби щось невидиме роками витоптувало той самий контур, --- і затримав погляд на встромленій у солому стрілі Залли трохи довше, ніж вимагала звичайна ввічливість.

--- Гарна стріла, --- сказав він нарешті. --- Незвичне оперення.

--- Гусяче, --- Залла знизала плечима. --- Хуго робить сам.

--- Не гусяче, --- тихо заперечив Амір, але одразу усміхнувся й не став розвивати думку, а замість цього спитав, кивнувши на річку: --- Тут завжди так тихо?

--- Не завжди, --- відповів Борут, не піднімаючи голови від телефона. --- Іноді галасливо. Особливо коли Хуго програє Заллі у стрільбі й починає розповідати про вікінгів.

--- Я не програю.

--- Рахунок три до одного не на твою користь.

--- Це не рахується, у неї вітер був у спину.

Лейла засміялася --- коротко, дзвінко, цілком по-людськи, і опустилася на траву поруч з Аріаною так природно, ніби робила це вже сотню разів, діставаючи з кошика інжир і викладаючи його на розстеленій хустці.