Розділ 1. Чисті руки

Ранок почався із запаху смаженої курки і з тиші, яка щоразу зависала на кухні Хуго й Залли за секунду до того, як між ними починалася розмова, що повторювалася, здається, раз на тиждень.

--- З'їж хоча б шматочок, --- сказав Хуго, ставлячи тарілку перед Заллою з такою обережністю, ніби це була не курка, а якась важлива дипломатична пропозиція.

--- Я вчора їла тофу і була цілком щаслива.

--- Ти була щаслива три години, а потім скаржилася, що в тебе паморочиться голова.

--- Голова в мене паморочиться від твоїх лекцій за сніданком, а не від тофу.

Хуго сів навпроти, склавши руки на столі --- великі, важкі руки, які, здавалося, були створені для того, щоб тримати сокиру, а не виделку, --- і подивився на неї тим поглядом, яким дивляться люди, готові стояти на своєму до вечора.

--- Моя сестра теж так казала. «Три тижні без м'яса, нічого страшного». За два роки в неї були такі аналізи, що лікар питав, чи не готується вона часом до голоду в тайзі. А потім вони з чоловіком два роки намагалися завести дитину, і лікар сказав прямо: організм відмовлявся, бо йому не було з чого будувати.

--- Хуго, у мене немає проблем, як у твоєї сестри.

--- У тебе є моя кров, --- Залла не дивилася йому в очі, длубаючись виделкою в тарілці, але щось у його голосі змусило її замовкнути. --- Я не прошу тебе їсти м'ясо щодня. Прошу --- хоча б шматок. Раз на два дні. Заради мене.

Залла зітхнула, відламала виделкою маленький шматочок курки і, дивлячись на нього спідлоба, відправила до рота з виглядом людини, яка чинить акт найвищого самопожертвування.

--- Задоволені, ярле?

--- Безмежно, --- сказав Хуго цілком серйозно, хоча в кутиках його губ здригнулася та сама рідкісна усмішка. --- І дітей ми ще не обговорювали, до речі.

--- Ми не обговорювали, бо мені двадцять три роки, і сьогодні ввечері на мене чекає злам сервера, а не пологовий будинок.

--- Я планую заздалегідь. Вікінги завжди планували заздалегідь.

--- Вікінги не їли кіноа.

--- Вікінги їли те, що здобували. Курка --- це здобич.

--- Курка --- це з супермаркету на розі.

--- Не псуй міф.

Залла засміялася, і напруга, що на мить нависла над столом, розчинилася так само швидко, як і виникла --- як завжди бувало між ними: коротка сутичка, а слідом тепло, наче нічого й не було.

--- До речі про гроші, --- сказала вона, відсуваючи тарілку. --- Екофонд знову не перевів оплату за минулий місяць.

Хуго спохмурнів, наливаючи собі кави.

--- За звіт по вирубці в Тюрингії? Ми ж закрили все ще три тижні тому.

--- Три тижні тому. Я писала їм учора --- відповідають, що «кошти тимчасово заморожені на рівні грантодавця» і що «ситуація найближчим часом проясниться».

--- Це вони й минулого разу казали.

--- І позаминулого.

--- Може, варто спитати Бората й Аріану, чи не стикалися вони з чимось подібним. У них же свої замовники.

--- Спитаю ввечері, коли підемо до них. --- Залла подивилася у вікно, за яким уже збиралися важкі сірі хмари. --- Хоча, якщо чесно, мене більше засмучують не гроші. А те, що ми робимо справжню роботу --- ризикуємо, до речі, --- а фонди ставляться до цього як до разової послуги, яку можна оплатити, коли зручно.

--- Ми робимо це не заради грошей, --- тихо сказав Хуго.

--- Знаю. Але було б непогано, аби хоч хтось пам'ятав, що нам теж треба на щось жити.

Хуго мовчки кивнув і, не кажучи ні слова, поклав їй на тарілку ще один маленький шматочок курки. Залла закотила очі, але з'їла й цей.

Надвечір дощ посилився --- той самий дрібний, вперте дощик, що йшов із самого ранку і перетворював бруковані вулиці Грімми на дзеркала. Аріана сиділа на підвіконні, підібгавши ноги, і дивилася, як краплі наввипередки повзуть по склу. За її спиною в кімнаті світилися три монітори, і Борут щось бурмотів собі під ніс, розбираючи логи.

--- Ти знову сваришся з комп'ютером, --- сказала вона, не обертаючись.

--- Я не сварюся. Я пояснюю йому, що він неправий.

--- Це називається «сваритися», amore.

Борут пирхнув, але не відволікся. Розпочавши завдання, він не піднімав голови, поки не доводив його до кінця --- впертість, яка йому, вочевидь, дісталася від матері: Залла точнісінько так само не відпускала рослини, які реанімувала на підвіконні з маніакальною завзятістю.

--- Знайшов, --- сказав він нарешті. --- Сервер звалища у Гросботені. Захист --- як решето. Пароль адміністратора не змінювали три роки.

Аріана зіскочила з підвіконня і опинилася в нього за плечем за дві секунди --- швидко, поривчасто, як усе, що вона робила.

--- Покажи.

--- Зачекай, я ще не...

--- Боруте. Покажи.

Він показав. Вона схилилася до екрана так близько, що її темне волосся впало йому на плече, і на мить він забув про сервер узагалі.

--- Ось тут, --- вона тицьнула пальцем у рядок лога, ледь не зачепивши екран. --- Це ж накладні. Вони возять відходи туди, куди не мають. Дивись на дати.

--- Бачу.

--- І це відправимо Кларі?

Клара очолювала маленьку екологічну організацію в Лейпцигу --- троє людей і дуже багато ентузіазму, --- яка вже третій місяць намагалася достукатися до місцевої влади щодо нелегального скидання відходів у Гросботені й третій місяць отримувала ввічливі відписки.

--- Відправимо, --- кивнув Борут. --- Тільки спершу я замету сліди. Не хочу, щоб виглядало так, ніби ми туди самі залізли.

--- А ми й залізли туди самі.

--- Саме тому.

Аріана розсміялася --- коротко, дзвінко --- і поцілувала його у скроню, не відриваючись від екрана.

--- Обожнюю, коли ти отакий правильний. Це нестерпно мило.

--- Хтось із нас має думати головою.

--- Я теж думаю головою. Просто в інший бік.

За стіною почувся стукіт --- не в двері, а у віконну раму, --- і за хвилину до кімнати, обтрушуючись від дощу, увалився Хуго. Високий, світлий, із плечима, наче створеними для того, щоб носити на них щось важке --- човен, колоду, чужі проблеми. Залла йшла слідом, значно дрібніша за нього, але рухалася так, що було зрозуміло: у цій парі рішення ухвалюють на рівних, а то й не на його користь.