Детонація

Важкі, затяжні удари кулаком у залізні двері квартири пролунали наче вибухи мінометних снарядів, розриваючи ранкову тишу спального району. Іван Марков не просто стукав — він вибивав свій шлях у її життя з корінням. Він летів без зупинок від самого Будапешта, спаливши бак дизеля і власні нерви, щоб встигнути. Проте навігатор знову збрехав, і замість чотирнадцяти годин він змарнував майже двадцять на митниці та розбитих дорогах.

Лєра спала глибоким, мертвим сном на руїнах свого минулого. Перші хвилини цей дикий гуркіт здавався їй лише частиною важкого, нуарного кошмару. Але коли від чергового удару затремтіли стіни, а в коридорі з брязкотом упала з полиці якась дрібничка, система її організму остаточно прокинулася.

Вона розплющила очі. На екрані телефона, який вона нарешті зняла з авіарежиму, миготіли сотні пропущених і заголовки новин про «зникнення Маркова з Будапешта».

Лєра не підскочила в паніці. Усередині неї більше не залишилося страху. Вона повільно підвелася, накинула поверх шовкового смокінга той самий шкіряний жакет і не поспішаючи, крок за кроком, вийшла в коридор. Кожен новий удар у двері віддавався в її скронях, але вона відкрила замок спокійно, з холодним клацанням.

Двері відчинилися, і в квартиру буквально влетів хаос. Іван виглядав страшним. Дорогий чорний костюм зім'явся, сорочка була брудною від дорожнього пилу, очі — дикі, налиті кров'ю від безсонної ночі та ревнощів. Від нього за кілометр пахло міцним тютюном, адреналіном і випаленою пустелею.

— Ти здуріла, Лєро?! Ти якого хр*на мобілку вимкнула?! — закричав він із порогу так, що його голос зірвався на хрипкий рик. Він залетів у коридор, важко дихаючи, і з усього розмаху грюкнув дверима за собою. — Хто такий цей Артур?! Що це за Porsche?! Де мої запонки, сука?!

Він шаленів від ревнощів. Цей цинічний мільярдер, який годинами раніше крутив мільярдами в «Кемпінскі», зараз повністю втратив людську подобу. Його перекривило від усвідомлення того, що його прорахували й викинули на лавку запасних.

— Ти віддала мого вовка якомусь малолітньому стрітрейсеру?! Ти каталася з ним до ранку, поки я летів сюди через суцільні?! — Марков схопив зі столика велику скляну вазу, в якій колись стояли правильні сімейні квіти від Макса, і з диким криком жбурнув її в стіну.

Скло з оглушливим брязкотом розлетілося на мільйони гострих уламків, які засипали ламінат.

— Марков, заспокойся, — тихо і крижано сказала Лєра, навіть не здригнувшись від вибуху скла поруч із її ногами. Вона стояла, схрестивши руки на грудях, і дивилася на нього як на пораненого, скаженого звіра.

— Заспокоїтися?! — Іван підскочив до неї впритул, хапаючи пальцями за краї її жакета. Його колотило так, що кожна жила на шиї натягнулася як струна. — Я залишив Сивого! Я послав нах*й турецький контракт! Я спалив тачку, щоб встигнути до тебе! А ти в цей час сука... ти в цей час виставляла мене лохом на всю країну!

Він різко відпустив її і знову кинувся по кімнаті, трощачи все на своєму шляху. Наступною полетіла на підлогу настільна лампа, яка з тріском розбилася об комод. Полетіли книги, стільці, якісь рамки з фотографіями. Він кидався предметами, виміщаючи всю свою безпорадність перед її новим, холодним інтерфейсом.

Лєра мовчки спостерігала за цим погромом. Кожен розбитий предмет у цій квартирі був символом того, що її старе, правильне життя знищено остаточно. Спочатку Макс забрав свій порох, тепер Іван розбивав залишки її затишку своїм фірмовим хаосом.

Коли Марков нарешті зупинився посеред вітальні, важко спираючись руками на коліна, важко дихаючи серед уламків скла та пластику, вона зробила один спокійний крок уперед.

— Ти сам створив цей аукціон, Іване, — її голос пролунав у розгромленій кімнаті тихо, але вагомо, наче вирок. — Ти сам виставив мене на продаж, щоб провчити. Ну то вітаю. Твій лот продано. Артур виявився кращим гравцем. Він не вимикає телефон через Сивого і не переносить побачення заради турків. А твій вовк... твій вовк тепер прикрашає його Porsche. Ти ж казав, що хороші речі потребують часу? Твій час офіційно вийшов, батя.

Іван повільно підняв на неї свої випалені ревнощами очі. У цій нуарній кімнаті, серед руїн та попелу, він уперше зрозумів, що його гроші, його Мерседес і його нахабство більше нічого не вирішують. Вона перейняла його код. І тепер вона диктувала умови.

Лєра стояла посеред розгромленої вітальні абсолютно нерухомо, наче її не обходив цей шторм із битого скла та розтрощеного пластику. Вона повільно опустила погляд на уламки настільної лампи біля своїх ніг, а потім знову перевела його на Івана. Марков важко дихав, його кулаки досі були стиснуті, а в диких очах усе ще палав цей некерований, ревнивий вогонь.

Вона зробила глибокий вдих, відчуваючи, як нуарний холод квартири остаточно витісняє з її душі будь-яку паніку. Настав час добити його систему його ж зброєю.

— Повеселився, Марков? — її голос пролунав дивно тихо, але кожне слово чітко розрізало тишу розгромленої кімнати. — Розім'яв кулаки? А тепер збав оберти і згадай одну дуже важливу деталь свого офіційного коду.

Вона зробила крок уперед, наступаючи підбором на уламок скла, який хруснув під її вагою.

— Ти взагалі чого сюди прийшов і влаштовуєш мені цей цирк із ревнощами? — Лєра криво, знущально посміхнулася, дивлячись йому прямо в очі. — Ти нічого не переплутав, Ваню? Ти взагалі-то одружений. Твоя Софія в Києві п'є лате й чекає на свого успішного магната з Будапешта. У тебе там ідеальне інстаграмне життя, пам'ятаєш?! То якого хр*на ти вибиваєш мої двері й трощиш мої речі?

Іван сіпнувся, наче його вдарили струмом. Він відкрив рот, щоб щось крикнути, але Лєра різко підняла руку, зупиняючи його на пів слові.

— Ні, Марков, тепер послухай мене, — процідила вона крізь зуби, і в її погляді спалахнула та сама чиста, концентрована отрута, яку він вирощував у ній роками. — Хто там учора на весь Інстаграм заявляв про «аукціон підкатів до моєї колишньої»? Чиї це слова, га? Ти сам на мільйонну аудиторію оголосив, що я — твоє минуле. Що база закрита, рахунки анульовані й батя гуляє сам. То в чому проблема, Іване?