Новий інтерфейс

Лєра сиділа перед дзеркалом у ванній кімнаті, дивлячись на уламки тієї жінки, якою вона була ще кілька годин тому. Бліда шкіра, розмазана нічна туш і порожнеча в очах. Телефон на пральній машинці все ще пам'ятав золотаві вогні Будапешта й переможну посмішку Маркова, який святкував свій турецький тріумф, залишивши її на лавці запасних.

Усередині неї щось клацнуло. Старий код остаточно згорів. Якщо Іван вирішив перетворити її життя на реаліті-шоу для мільйонів підписників, якщо він карав її публічно, граючи за своїми егоїстичними правилами, — вона більше не буде слухняною глядачкою. Пастка Маркова захлопнулася, але вона збиралася підірвати її зсередини.

Вона ввімкнула гарячу воду. Змила з тіла залишки того проклятого мускусу й коньячного шлейфу. Потім підійшла до гардероба. Ніяких закритих домашніх кофт і нудного сімейного затишку. Вона дістала шовкову сукню на тонких бретельках, яка занадто відверто підкреслювала фігуру, зробила бездоганний макіяж із акцентом на губи й розпустила вологе волосся. На її обличчі застигла холодна, нуарна впевненість. Пташка вилетіла з клітки, і тепер вона збиралася розправити крила в цифровому просторі.

Лєра сіла на підвіконня у вітальні, де за вікном розгортався вечірній, байдужий Київ. Вона вперше відкрила Інстаграм не через анонімну вкладку фейка, а створила свій власний, відкритий профіль. Пальці більше не тремтіли. Вона впевнено тапнула по екрану.

Прямий ефір.

Червоний лічильник глядачів угорі екрана почав стрімко крутитися. Завдяки алгоритмам мережі й тому, що її ім'я вже миготіло в кулуарних колах Маркова, люди почали гарячково підключатися до трансляції.

— Ну що, всім привіт, — заговорила Лєра, криво посміхаючись прямо в об'єктив. Її голос звучав дивно спокійно, з легкою, спокусливою хрипотою. Вона недбало відкинула пасмо волосся назад, копіюючи ту саму нахабну розкутість Івана. — Дивлюся, вас тут уже чимало. Рада бачити всіх праведників та грішників на моїй новій території.

Вона перевела камеру на вікно, показуючи вогні нічного міста, а потім знову повернула на себе.

— Знаєте, я занадто довго жила в тіні, — продовжила вона, і в її очах спалахнув той самий заборонений, небезпечний вогонь. — Ховалася за парканами, варила правильні борщі й грала за чужими правилами. Але система дала глобальний збій. Тому план такий: тепер я буду показувати своє справжнє життя загалу. Повністю, без цензури й фільтрів. Будемо знайомитися, спілкуватися, підривати цю нудну стабільність.

Вона взяла в руку келих із білим вином, який тримала поруч, і зробила повільний ковток, не зводячи очей з об'єктива. У коментарях уже почався повний хаос — підписники Івана, які миттєво впізнали «ту саму пташку», засипали ефір питаннями: «А де Макс?», «Марков бачив це?», «Ви розійшлися?»

— Ой, скільки запитань про минуле, — засміялася Лєра тихим, магнетичним сміхом. — Забудьте старі коди, малі. Попереду тільки драйв. Виявилося, що жити в ефірі — це насправді неймовірно весело. Нові люди в житті, нові знайомства, ніяких зобов'язань. І, головне, тут є хороші гроші. Навіщо чекати когось із Будапешта чи Італії, якщо можна будувати власну імперію просто зараз? Раунд тільки починається. Слідкуйте за оновленнями, далі буде дуже гаряче. Бувайте.

Вона впевнено вимкнула камеру.

Лєра опустила телефон на підвіконня й подивилася на екран. Профіль розривався від тисяч нових підписок, лайків та повідомлень у діректі. Вона знала, що цей ефір уже летить через європейські траси прямо в Мерседес Маркова. Вона знала, що Сивий і його турки більше не зможуть втримати Івана в «Кемпінскі», коли він побачить, що його правильна дівчинка вийшла в мережу за його ж правилами.

Цифрова війна між ними офіційно вийшла на новий рівень.

Наступний ранок Лєри почався не з кави, а з нескінченного, лавинного гуркоту сповіщень. Її вчорашній ефір підірвав кулуари столичного Інстаграму. Код безпеки було зламано остаточно. Дірект нового акаунта тріщав по швах: сотні запитів, пропозицій по рекламі та... повідомлень від тих самих «впливових пташок» Києва, про яких так часто згадував Марков у своїх цинічних монологах. Молоді мажори, ресторатори й бізнесмени з колами на авто під її вікнами раптом вирішили, що зразкова дружина майора стала доступним трофеєм.

Але Лєра лише криво посміхнулася, дивлячись на екран через сигаретний дим. Вони не розуміли: вона вийшла в мережу не для них. Вона грала в шахи лише з одним гравцем, який зараз сидів у вишневому Мерседесі десь під Будапештом.

Вона ввімкнула фронтальну камеру прямо в ліжку. Шовкова ковдра недбало прикривала плечі, сонячне світло красиво розрізало кімнату, створюючи ідеальну нуарну картинку.

— Короче, народ, здарова, — заговорила Лєра, навмисно копіюючи фірмове марковське привітання, але додаючи туди чистої, жіночої отрути. — Гортаю я свій дірект і просто диву даюся. Стільки «серйозних» чоловіків, якихось впливових пташок на дорогих тачках вирішили закидати мене пропозиціями про вечері й «цікаве спілкування». Хлопці, видихніть. Скрутіть свій пафос до мінімуму. Мені ваші підкати взагалі не цікаві. База закрита. Шукайте собі глядачок в інших профілях, а тут діє суворий фейс-контроль.

Вона перевела камеру на столик біля ліжка. Там, у променях ранкового сонця, лежала одна дуже конкретна річ.

Важкі, дорогі срібні запонки з гравіюванням у вигляді вовчої голови. Символ першого серйозного капіталу Маркова, який він носив на всі важливі бізнес-зустрічі. Річ, яку він судомно зняв і кинув на панель Ягуара під час їхнього дикого хаосу на паркінгу, а Лєра випадково загребла разом зі своїм жакетом.

Вона взяла одну запонку в руку, грайливо крутячи її між тонкими пальцями з бездоганним манікюром, і наблизила камеру.

— І ще одне... Для тих, хто так голосно хвалиться своїми новими мільярдними контрактами з турками в Будапешті, — протягнула вона завуальовано, криво посміхаючись прямо в об'єктив. — Ви там на радощах розкидаєтеся не лише тачками дев'яносто першого року, а й своїми щасливими талісманами. Хтось забув у моїй системі дуже важливу деталь свого «впливового» гардероба. Як же ти тепер будеш тиснути руки партнерам у «Кемпінскі» без своєї вовчої броні, га? Загубив код, батя? Співчуваю. Захочеш повернути — пиши в дірект. Обіцяю подумати над твоїм запитом... у порядку живої черги. Бувайте, малі.